Читати книгу - "Страта"

— Ч-чорт, пальці болять... І спина... Краще було б потрапити на хімічний стілець шість років тому, ніж доїти оцю кляту корову...

Стукнули причиняючись двері. Ірена здригнулася.

— ...Купити доїльний апарат?

Семироль стояв прямо, постраждала ліва рука засунута в кишеню широкої куртки.

— Як скажеш, Яне, — сумирно відповів Нік. — Тобі б лежати ще хоча б до завтра...

Ірена зрозуміла раптом, що Ян цілком міг чути не тільки останню репліку, але й значну частину розмови.

— Як плече? — поцікавилася вона турботливо, занадто турботливо, мабуть. Метушливо.

— Дякую, Ірено... Нічого страшного... Де тут можна сісти?

Ірена загаялась — і посунулася, даючи йому можливість сісти поруч.

— Ну і смердить же у цьому вашому хліві... — Семироль сів і притулився до стіни. — Ірено, як ви тут дихаєте?

— Хочеш молочка? — вкрадливо спитав Нік.

— Крівці краплю хочу, — в тон йому відповів Семироль. Покосився на Ірену, ледь помітно посміхнувся: — Не бійтеся, це такий жарт... Трош... знайшовся.

Ірена здригнулася. Нік полишив корову, звісив опухлі руки між колін і завмер.

— На узліссі... на сосні. Ельзі не говоріть поки що. Нехай оклигає... Ірено! Нічого — що я все це — у вашій присутності? Адже захистити вас, самі розумієте, тепер немає ніякої можливості...

— Так, — сказала Ірена пошепки.

«Творець мертвий, мертвий...» Навіщо жити, якщо Творець...

— Ірено, — Семироль обережно поклав здорову руку їй на коліно. — А ви говорили з Трошем останнім часом?

— Так, — відповіла вона, бо заперечувати не було сенсу.

— І яким він вам здався? Звідки ота дивна думка, що... ну, ви чули, що він сказав наостанок?

— Наостанок?

— Після обох пострілів. У мене, зізнаюся, у вухах дзвеніло, я не впевнений, що правильно розчув... що він сказав?

— Він був у стані афекту, — тихенько підказав Нік. — Бідолашний хлопець...

Ірена мовчала.

Адже варто їй розкрити рот — і її викриють у брехні.

Троша НЕ ховали. Очевидно, він зник із ферми так само, як і інші смертники — попелом, чистим вогнем...

Через тиждень Семироль був абсолютно в формі.

Ще через два дні він повернувся з міста не сам — Ірену, не зважаючи на її протести, замкнули в кімнаті, й вона лише мигцем побачила у вікно, як адвокат вивантажує із всюдихода маленького чоловічка в наручниках — лисого, тлустого, з білястою борідкою та божевільними очима...

Більше вона ніколи не бачила цього чоловічка. І заборонила собі думати про його долю — позаяк робота забирала в неї всі сили і дозволяла вивільнити пам’ять.

Семироль приходив ночами — вона навчилася не здригатися при звуку його кроків. Більше того — між ними склалися такі собі партнерські відносини: він удавав, що не чув розмови у корівнику. Вона удавала, що доля Троша, так само, як і доля невідомого бороданя, анітрохи її не цікавить.

Семироль був із нею ніжний. Він був розумний, і його ніжність Ірені лестила. Хоча іноді вона не знати що віддала б заради того, аби вампір-адвокат був хоч трішки дурніший...

Іноді вона прокидалася від кошмару. Їй снилася розбита ущент жовта машина, і поруч на дорозі — закривавлене тіло Анджея Кромара...

Вона зціплювала зуби. Семиролю не слід чути, як вона бурмоче уві сні: Творець мертвий... Моделятор мертвий...

Зима була в самому розпалі, коли тест на вагітність показав, нарешті, позитивний результат.

 она прислухалася до себе — і нічого не відчувала.

Блукала по кімнаті, сідала за роботу і знову вставала, брела у двір, де здоровань Сіт перебирав якийсь залізний мотлох, виходила за ворота, дивилася на низьке сонце...

Вона не була сама. Всередині неї оселився — на радість чи на горе — хтось, що не був частиною її тіла. Хтось інакший. НЕ ВОНА.

Нік ходив за нею, як тінь. Побоювався зайвий раз потрапляти на очі — але ще більше боявся не встигнути подати руку, коли Ірена оступиться, не підсунути стілець, коли вона захоче сісти...

Попервах його опіка дратувала її. Але потім виявилося, що підтримка Ніка буває вельми до речі — особливо в години, коли самотньо і нудно, коли немає вже сил сподіватись, як раніше, тільки на себе...

Семироль багато працював і, на Іренину радість, часто і довго був відсутній. Управитель Сіт отримав, мабуть, наказ не турбувати Ірену своєю присутністю; Ельза остаточно переселилася в господарські прибудови — схоже, що там, з коровами, і ночувала...

На узліссі, оддалік від інших дерев, скрипіла на вітрі кострубата сосна. На гілці-перекладині бовталася чорна стрічка.