Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

також пов’язувала з «фашизмом» синьо-жовтий прапор і тризуб, і відповідні кліше відродилися в путінській Росії. На Донбасі багаторічні нападки КПУ й Партії регіонів на «фашистів» сягнули кульмінації 2014 року в примітивних негативних стереотипах українських патріотів і прихильників Євромайдану. Підтримку територіальної єдності України «зображували як ознаку нетерпимості та націоналізму», тож було небезпечно носити українську національну символіку. Спілкування українською мовою чи повага до державного прапора стали ознаками «фашизму»[447].

У листопаді 2014 року Верховний суд РФ заборонив українські націоналістичні угруповання «Правий сектор», УНА-УНСО та «Тризуб» на російській території, де вони і так не провадили активної діяльності. Державна дума заборонила «бандерівські» символи, які нібито домінували на Євромайдані й пізніше були використані в конфлікті на Донбасі, оскільки їх прихильники буцімто закликали до «геноциду, зокрема проти російського народу».

Під час Євромайдану та російської гібридної війни «на нас відкрили сезон полювання», — говорив один з українських активістів у Донецьку[448]. Під час Євромайдану діяльність його погромників координував Андрій Клюєв, тодішній секретар Ради національної безпеки і оборони України. Цих людей навчали у приміщенні МВС, а на місцях очолювали представники молодіжного крила Партії регіонів. Пов’язаних із організованою злочинністю «братків», одягнутих у звичні для них тренувальні костюми, часто використовували в ролі розпорядників під час «антифашистських» парадів і для силових нападів на журналістів та опозиційних активістів[449]. Ці напади, неначе на сміх, здійснювалися під гаслом: «До Європи без фашистів!»

Під час російської окупації західної частини Донецької області у квітні-червні 2014 року україномовні активісти стали мішенню викрадень, катувань і вбивств. Мешканцям Слов’янська радили розповідати «народним дружинникам» про усіх підозрілих людей, «особливо тих, які розмовляють українською мовою»[450]. Під час короткої російської окупації під заборону потрапили партії УДАР, «Свобода» та «Батьківщина». Українські політичні партії залишаються поза законом на українських територіях, що надалі перебувають під військово-адміністративним контролем Кремля. Мешканців Донбасу, які сповідують «проукраїнські» погляди, спецслужби угруповань «ЛНР» і «ДНР» зараховують до «шпигунів» і «терористів»[451].

Українофобія й шовінізм, які тривалий час культивувалися на Донбасі та в Криму, спираються на давні російські та радянські стереотипи, міфи й ідеологеми про Україну та українців. На окупованих територіях російська влада і місцеві колаборанти здійснюють репресії проти носіїв української та кримськотатарської мови, культури й ідентичності. У моніторинговому звіті Конгресу національних громад України йдеться про те, що єдиний регіон, де після 2014 року ксенофобія зростає, — це Крим[452]. Донецький національний університет змушений був переїхати до Вінниці, тоді як те, що лишилося в Донецьку, аж ніяк не можна назвати схожим на університет. «Ректор» цього так званого «університету» Сергій Баришніков, призначений окупантами, давно відомий своїми українофобськими і шовіністичними поглядами. У травні 2015 року меморіальну дошку на вшанування українського поета і дисидента Василя Стуса, відкриту 2001 року тодішнім донецьким губернатором Януковичем, зруйнували, замінивши її на пам’ятник радянському шпигуну Ніколаю Кузнєцову. Стус народився на Вінниччині, але навчався у Донецьку в 1954–1959 роках. Він помер у колонії для політичних злочинців на Уралі в 1985 році, вже після приходу до влади в СРСР Міхаіла Горбачова. Попри те, що Стуса більше не шанують в окупованому місті, переміщений Донецький університет, який тепер функціонує на новій батьківщині, нині носить його ім’я.

«Антифашистська» риторика та гра на «єврейському питанні» були ключовими інструментами у підготовці Януковича до президентських виборів 2015 року[453]. Маніпуляція антифашизмом була органічно пов’язана із поверненням до радянської пропаганди і міфів про «Велику Вітчизняну війну» та копіюванням російського сценарію святкування Дня перемоги над нацизмом. Перші спроби розпалити конфлікт були пов’язані з присутністю російських націоналістів із георгіївськими стрічками на урочистостях у Львові 9 травня 2011 року, що завершилися їхніми зіткненнями з українськими націоналістами та вогнепальним пораненням прихильника партії «Свобода»[454].

У травні 2013 року секретар РНБО Андрій Клюєв, ідеологічно керований російськими політтехнологами, організував антифашистські мітинги по всій Україні[455]. Мітинги проти «фашистів» та «екстремістів» під гаслами на кшталт «Фашизм не пройде!», «Стоп екстремізму!», «Стоп Майдану!» тривали як до, так і під час Революції гідності