Читати книгу - "Хроніки Південного"

здається таким крутим, скаче, мов якийсь клоун, якби стукнути його ногою, відлетів би, мов грибочок. Серйозні пацани зазвичай не ходять, раму викинувши, вони бувають простішими. А тут ті, що тренуються якихось кілька місяців, виставляються крутішими за самого Брюса Лі. Доки не натраплять на когось по-справжньому серйозного. А в тєліку всі можуть подриґатися.

Хоча коли грає Мерк’юрі, наприклад «Living on my own», зовсім класно, таке може грати й далі. Коли почалось «One night in heaven», я подумав: ось, одна ніч у «Конюшні», задля якої я тут пахав цілий місяць. Сиджу і міркую: бабки є, вільна площа є, а дівки нема. За всіма законами, ці речі мали б зійтися, а в мене — навпаки. Ну, де ти бачив, щоб у пацана були бабки, а дівка від нього втекла. І що я роблю не так? І нехай вона мені не розповідає, що бабло — то не важливо. Якщо не важливо, то чому я тут втикаю. Заради бабок, які потрібні нам обом. В іншому випадку я би міг сидіти з Мінде на індуському концерті і балдіти від того, як їхня музика зносить дах.

Не знаю, як в інших, але в мене чомусь розходяться бабки з дівками. Або одне, або друге. І чому так: або — або. Хтозна, може, це якась моя індивідуальна закономірність, моя особлива формула, проти якої не попреш. Колись я чув проповідь, де пояснювали, що не можна одночасно служити Богу і Мамоні, тобто — одночасно мати бабло і бути добрим. Можливо, що й у мене щось схоже. Може, для інших це правило не діє, тільки для мене. Ще казали, що треба дивитися на птахів — вони не сіють і не жнуть, але з ними все добре. Може, їм і добре, але мені — ні. Птахи, звичайно, це гарно, колись я уявляв, що саме так і треба грати в регбі, як той Джонатан Чайка гасав. Проте у реальному житті я б подивився, скільки ті ксьондзи протягнули б, як птахи, якби набожні жіночки не скидалися щонеділі їм по літу, а хтось і більше. Головне ж любов, чи не так? Любиш і ні про що не думаєш.

Між іншим, не закінчилась та касета без питання Хаддавея «What is love?». Я на це міг відповісти фантиками від жуйок Love is…, бо своєї відповіді ще не придумав. Однак від цієї речі вже просто нудило. Нагадувало ефект «Конюшні» — вимкни спецосвітлення, увімкни світло і побачиш, як тут насправді. Так і тут, слухаєш і не можеш зрозуміти — і як могло воно тобі ще зовсім недавно подобатися? Жодного толку з цього його волання «What is love?». Відповіді ж нема, або я зовсім його не розумію.

Касета скінчилась, і магнітофон вимкнувся. Дуже вчасно.

Окрім музону, треба навести порядок у своїй голові. Далі буде так: з цією роботою зав’язую, бо ніякого від неї толку. Моніка звідси вилетіла кулею. Якщо продовжувати тут працювати, не залишиться часу зустрічатися ввечері з Монікою. Якось протягнемо до весни. Бо коли робиш те, у що не віриш, таке й трапляється. Коли ми ганяли до Риги, було веселіше. А зараз все це лише заради бабла. Працюєш заради бабок і для того, щоб інші вважали, що так і треба. А тобі зовсім не кльово, в тебе весь час банкрут. Можливо, тобі й бабки не потрібні, проте не було часу про це подумати. Як подумати, то Моніка за чистотою дивиться, але коли ми з нею никалися по різних парках, то вона нічого не казала, а там теж, якщо добре обдумати, могла мені не дозволяти всюди засовувати свої немиті руки. Але дозволила. Значить — кохає. Але кохання має межі, і ця межа — «Конюшня».

Головне — все, від сьогодні не потрібно дивитися на інших. І це суворо. П’єш сам «Старку» і пий, якщо тобі від цього стане краще. Інші нехай вирішують власні проблеми. А я стільки часу вважав, що всі проблеми зникнуть, якщо мати нормальний спортивний костюмчик, як в інших. Роздумував і страждав через це, а тепер зрозумів, якою дурістю це все було. Або коли ми віддубасили тих пацанів, які були не в темі, хотілося сказати: «Народ, ми тут гівна наколотили, може, вибачимося?». Але не сказав. Бо для всіх все одно це було нормально. Кому не трапляються на роботі помилки? Але мені в принципі тут щось не так — нечесно. Візьмемо, для прикладу, регбі чи дзюдо — не скажеш, що вони там б’ються. Вони навіть і не брутальні. Усе відбувається відповідно до правил і чесно. Ніхто не хитріший за іншого чи в кращій позиції. А тут ми були хитрішими. І так вже є, чомусь, коли я у щось не вірю або роблю лише заради інших, бо так треба робити, я завжди втрачаю те, що для мене головне. Для мене, а не для інших.

Коли добре поміркувати, чого я хочу? Бути спокійним. Уже майже був, оскільки з Монікою мені спокійно. Може, все-таки треба було вчитися на столяра? Чим погано? Йосиф, батько Христа, теж був теслею. Ну, нехай не батько, а вітчим. Робив би я тепер домовини для мафіозі. Стріляються, ріжуться, зриваються — роботи доста. Заробиш і будеш собі спокійно жити. Сам збудуєш собі будиночок. І все.

А що тепер? Якесь суцільне роздратування. Але досить вже цього, слід іти спати. Нічого цими головоломками вже не зміниш. На добраніч всім.

24

Коли я вийшов на двір, не одразу почав телефонувати Моніці. У моїй голові — повна каша, боки мов зім’яті. Важко сказати, чи це від тої «Старки», чи від сну, що я бачив. Мені снився якийсь незрозумілий сон, я так почувався, ніби той сон на мене навалився й тисне. Уві сні я йшов лісом, потім почався пісок, і я не те що в нього провалювався, а сам почав розсипатися. Так, наче наступив на якусь решітку і почав крізь неї кудись сипатися. А коли розсипався, погнав далі до невідомого будинку, там трухлявими сходами піднявся догори, де стояла дівчина і дивилася через вікно. Я підійшов до неї, а вона розвіялась, і не так, як імла, а розсипалася на кавалки, немов кубик Рубіка розпався на дрібні частинки. Підходжу туди, де вона стояла, а там звивається купа рожевих і білих хробаків. Мені робиться геть хуйово і моторошно, так, що від цього я й прокинувся. А чого хотіти — на столику стоїть пуста пляшка від «Старки». Треба повзти до хати. Дорогою додому купую мінералку, а з автостанції дзвоню