Читати книгу - "Таврований"

— Не стидно вам? — Відразу змусив переступати з ноги на ногу капітана Гудзенко Сидор Артемович. — Молоді, здорові.

Руднєв показав у сторону Олексія Ілліча, який сяяв лисиною і пишною білою бородою:

— Старі воюють, а ви відсиджуєтеся.

— У них теж з Гітлером нейтралітет, — зауважив Базима.

Капітан Гудзенко відповів за всіх:

— Не знали, куди йти. А самі організуватися не зуміли. От і сиділи.

— В загін вас приймемо, — підсумував розмову Ковпак. — Але обов'язково перевіримо в бою.

За кілька днів стоянки в лісництві загін зріс удвічі. Путивляни постійно здійснювали диверсії. Вони набувалися бойового досвіду. Були краще озброєні, одягнені, ніж місцеві партизани. До них тягнулися люди.

Коли «трійка» в черговий раз розглядала питання про прийом нових бійців, Семен Васильович сказав:

— Виходячи зі здорового глузду, я вважаю так. Давайте приймати нових бійців зі своїх районів. А місцеві нехай об'єднуються в загони. Переймають наш досвід. Виділимо їм наставників з числа кращих бійців.

— Нехай буде гречка, — погодився з пропозицією Руднєва Ковпак.

Руднєв думав, чому так активізувалася діяльність людей, які загубилися у цій жорстокій війні. Чому всі почали рватися в партизанський загін, зустрічати більш привітно. Кілька місяців боротьби в Путивльському районі давалися їм важко. Найголовніше, невіра, розгубленість людей, незнання, як бути далі. Свої довели до ручки. Чого тоді чекати від окупантів!

Як це не прикро, але довгий час путивльські партизани не знали точних даних, як йшли справи на фронті. Як і всі, вони користувалися чутками. Іноді неточними. Тут їм вдалося роздобути радіоприймач. Отримували відомості інформбюро.

Руднєв і Базима розпорядилися, щоб новини Радянського уряду про стан справ на фронті переписували і розповсюджували серед партизан. Всі з прихованим диханням стежили за подіями, які розгорталися під Москвою. Німці впритул підійшли до столиці.

Там йшли кровопролитні бої. Руднєв першим намагався прочитати повідомлення, щоб інформувати людей про становище на фронті. Адже, як складеться обстановка там, багато в чому залежить бойовий успіх їхнього загону.

І ось така радісна подія. Німців під Москвою зупинили, а потім відкинули на кілька десятків кілометрів від столиці. Червона Армія пішла в наступ.

Цю подію зустрічали зі сльозами радості на очах. Після цього простий народ почав більш лояльно ставитися до партизанів. Ваги схилялися на їх сторону.

До цього треба додати, що останнім часом почастішали скарги на нову владу. Німці розправлялися з місцевими жителями, гнали молодь до Німеччини, безжально грабували населення.

Наприкінці грудня 1941 року Семен Васильович виступив з пропозицією: зробити рейд у свій Путивльський район. Його підтримали всі. Бійці скучили за Спадщанським лісом, деякі хотіли зустрітися зі своїми родичами, яких давно не бачили.

Підібрали дебелих, здорових коней та міцну збрую. Їздовими призначили досвідчених людей. На санях встановили станкові кулемети і міномет, щоб можна було вести вогонь на ходу.

Готувалися ретельно, перевіряли кожну дрібницю, включаючи голоблі і закрутки для саней.

Ковпак, який скучав за господарською роботою, сам обходив стоянку партизан. Ретельно перевіряв готовність. Їздові показували командиру сани, збрую, коней.

Командир розпікав чергового їздового:

— Нє замєтил, що голобля тріснула? Куди доїдеш з нею?

Біля саней зібралися сусіди. Почали давати поради.

Стояла морозна, сніжна погода. Ударна група партизан вирушила в рейд в рідні краї.

Січень і лютий бійці провели в рейді і боях. Німецько-фашистське командування вирішило розправитися із загоном. Німці його переслідували, йшли у нього по п'ятах. Але партизани завжди виривалися з оточення, з мінімальними людськими втратами йшли від противника.

На стороні загону було знання місцевості і своїх людей, грамотне планування, розвідка, ініціатива. Як правило, удари завдавалися несподівано. Партизани громили німецький гарнізон і рухалися далі. Вони не вступали з противником у бій.

Ні окупантам, ні партизанам не перешкоджало, що на дворі стояла зима з сильними морозами і хуртовинами.

На початку лютого 1942 відбулася пам'ятна для всіх подія. До цієї події Семен Васильович йшов давно, ще з зародження загону. Він згадав збори в жовтні минулого року, коли вони в будиночку лісника вирішили об'єднатися.

З тих пір вели спільні дії. І ось тепер на хуторі Новоселиця зібралися чотири загони: Путивльський, Конотопський, Глухівський і Шалигинський.

На ганок будинку, де знаходився партизанський штаб, вийшли три богатирі, як їх прозивали бійці: Ковпак, Руднєв і Базима. Вони вітали загони, які вишикувалися на площі.

Руднєв з радісним хвилюванням сказав:

— Збулася наша давня мрія про створення з'єднання сумських партизан. Ще в Спадщанському лісі в жовтні минулого року ми видали наказ про об'єднання партизанських загонів. Весь цей час вели спільні дії. Зараз остаточно злилися. Відтепер Путивльський, Конотопський, Глухівський і Шалигинський загони остаточно об'єдналися, як єдине ціле.

Тепер разом нам всім буде легше, та й веселіше. Наші сили зростають з кожним днем.

Наприкінці лютого цього ж року «трійка» підписала наказ про створення Кролевецького загону — п'ятого за рахунком в з'єднанні сумських партизан.

Вдень і вночі невеликі оперативні групи робили стрімкі багатокілометрові марші по всій області. Вони підривали потяги та автомобілі, іншу техніку та живу силу противника, раптово нападали на ворожі військові комендатури і поліцейські ділянки.

Поки партизани не вирішили питання з рацією, але в їх розпорядженні знаходилися приймачі. Вони приймали і розмножували відомості інформбюро.

Чим чисельніше ставав загін, який нещодавно перетворився на з'єднання, тим більше вимагав для себе Ковпак. Він посилав подалі, коли до нього зверталися з поточними питаннями.

Руднєв не змінився в поведінці. Він так само бігав. Утрясав різні дрібні питання. При цьому знаходив час на розробку операцій. Охорону командного складу, яку