Читати книгу - "Острів Каміно"

— Прошу повернути мені тридцять доларів,— заявила вона, і було неясно, чи вона жартує.— Я не читатиму його книгу навіть під дулом пістолета.

— Ти краще подумай,— відгукнувся Брюс.— Якщо моя маленька книгарня почне повертати гроші, ти будеш винна мені цілий статок.

— Отже, всі продала остаточні?— уточнила Мерсер.

— Ясна річ.

— Гаразд, якщо ти й надалі збираєшся змушувати нас купувати книжки, то хоча б запрошуй якихось пристойних авторів,— не вгамовувалася Майра.

Брюс посміхнувся й поглянув на Мерсер.

— Ця розмова в нас трапляється принаймні тричі на рік. Майра, королева бульварного чтива, терпіти не може більшість інших комерційних письменників.

— От і неправда!— відрізала Майра.— Я терпіти не можу книжки про шпигунів і все це військове лайно. Я не торкатимуся цієї книжки, і мені не треба, щоб вона захаращувала мій будинок. Я продам її тобі назад за двадцять баксів.

— Як же, Майро,— втрутилася Лі.— Ти ж завжди кажеш, що любиш безлад.

Тут на веранду вийшла Ноель із келихом вина. Вона турбувалася про Залінскі й запитала, чи не варто викликати до нього їхнього знайомого лікаря. Брюс відповів, що не треба, бо Залінскі— дужий хлопець і сам може про себе подбати.

— Він мені здався вельми нудним,— додав Брюс.

— А книга його як? — запитала Мерсер.

— Я читав по діагоналі. Забагато всіляких технічних деталей. Автор ніби хоче весь час показати, як добре розбирається в технологіях, ґаджетах і даркнеті. Я кілька разів відкладав книгу.

— А мене ви й розгорнути її не змусите,— відгукнулася Майра зі сміхом.— І, чесно кажучи, я не надто бажала з ним вечеряти.

Лі нахилилася вперед і поглянула на Мерсер:

— Бачите, люба, до цієї братії ніколи не можна повертатися спиною.

— Ну, якщо тепер перспектива вечері не так тебе лякає, ходім же їсти,— запропонувала Ноель.

У широкому проході десь між верандою й кухнею стояв прикрашений господинею темний круглий дерев’яний стіл напрочуд сучасного вигляду. Усе інше було старовинним: від приземкуватих крісел із м’якою оббивкою до прекрасних французьких столових приладів і великих глиняних тарілок. Тут усе теж виглядало так, ніби перекочувало в життя прямо зі сторінок якоїсь із її книг, і все було таке гарне, що його навіть не хотілося використовувати за призначенням.

Коли гості розсілися й наповнили келихи, Мерсер звернулася до Ноель:

— Я подумала, і, напевно, таки куплю той письмовий стіл.

— Він ваш. Мені довелося повісити на нього бирку «Продано», бо він дуже багато кому з покупців подобався.

— Це мене трохи розорить, але він просто мусить стати моїм.

— І ви вірите, що він допоможе вам подолати творчу кризу?— запитала Майра.— Якийсь старий французький стіл?

— А хто казав, що в мене творча криза?— своєю чергою поцікавилася Мерсер.

— А як ви називаєте той стан, коли не знаєте, про що писати?

— Ну, може, «тимчасова втрата натхнення»?

— Брюсе? Ти в нас експерт!

Брюс тримав велику салатницю, з якої Лі накладала собі порцію.

— «Криза» звучить надто категорично. Мені більше подобається «тимчасова втрата натхнення». Але кого хвилює моя думка? Це ви тут усі літератори-красномовці.

Майра раптом зареготала й випалила:

— Лі, пам’ятаєш, як ми написали три книжки за місяць? Наш паскудний видавець відмовлявся нам платити, і наша агентка сказала, що ми не можемо звертатися до інших видавців, бо за контрактом винні тому поганцю ще три книги. І от ми з Лі вигадали три кошмарних сюжети — серйозно, гірше не придумаєш,— і я весь місяць щодня по десять годин тарабанила на друкарській машинці.

— Проте в нас напоготові вже була чудова ідея,— додала Лі, передаючи салатницю.

— Так, так,— підтвердила Майра.— Ми мали просто найкрутішу ідею для напівсерйозного роману, але й на гадці не мали віддавати її цьому придуркові. Нам треба було закрити цей ідіотський контракт і знайти нормального видавця, який оцінив би всю геніальність нашої блискучої ідеї. Ця частина задуму вдалася — однак минуло два роки, і ті три страшні книги досі продавалися величезними тиражами, а наш шедевральний роман провалився. От і думай.

— Я тільки думаю, мені б хотілося його перефарбувати — той стіл, — повернулася до попередньої теми Мерсер.

— Ми з вами поглянемо на різні кольори й підберемо ідеальний для вашого котеджу,— пообіцяла Ноель.

— А ти вже бачила котедж:? — запитала Майра з удаваним подивом.— А ми ні. Мерсер, коли ми побачимо котедж?