Читати книгу - "Вибрані твори"

Михайло вітає усіх.

Пиши!

Твоя Лєна

P.S. Між іншим, «Світлість» Липи, твоя, у мене в самому чистому вигляді, отже, не хвилюйся, що вона у мене загине.

[Желязна Жондова], 15/VII 1932

Люба моя Натуся!

Все чекаю на твій лист з адресою, але якось його нема та й нема! Сьогодні так мені хочеться тобі написати, що сідаю і пишу, хоч і не знаю, коли і куди відішлю я цього листа.

Новин у мене, як і звичайно, — жадних! Час летить швидко, але надзвичайно нецікаво, людей теж повно, але теж нецікавих. Я б вже воліла, коли нема доброго товариства, щоб не було жадного, та це неможливо.

Отож, сама не буваю майже ніколи. Зранку до мене приходить дружина другого мірничого зі своєю сестрою і тягнуть мене гуляти. На обід, чи по обіді, приходить інж[енер] Федорів, який теж живе тут, сидить до вечора і оповідає без перерви про свої геройські, військові вчинки, а мені і Міші не дає і слова пікнути! Ввечері приходить технік або знов обидві пані і тягнуть нас гуляти знов або кличуть до себе. І так — щодня! Як на зло, всі ці люди надзвичайно нецікаві: нічого не читали, нічого не бачили і ніколи не думали! Розмовляють лише про себе і про свої одяги, з літератури знають лише Mniszk6wn’y і WaПac’а, а якщо співають щось, то це буде напевно «Wr6cisz!» aбo «Poca^owalaS mnie raz, pocalowalaS mnie dwa...» іт. п. дурниці.

Товариство, як сама бачиш, нецікаве. Залишаються листування і читання. Варшава листами мене не балує! Мовчиш ти, мовчить Стефа, мовчить подовгу рідний батько, і ніби втопився... Липа. Натомісць Чехія пише! Зоя прислала недавно величезного листа з... віршами, але уяви собі, хіба не повіриш, один з цих віршів був цілком зносний і навіть з чуттям, я його трохи почистила та й відіслала їй з порадою надрукувати його в «Жіночій Долі» чи якійсь Підкарпатській «Пчілці». Їй-Богу, цілком можливий вірш.

Недавно дістала листівку від Донцова, де він пише, що Л.Н.В. тимчасово, а може й назавжди, припинив своє існування. Шкода дуже, але треба надіятися, що він ще відродиться.

Останнього примірника я так і не дістала, отже, не можу судити про правильність твоєї оцінки віршів Маланюка іОльжича, хоч вірю тобі на слово. Хоч знаєш, Натуся, мені здається, що ти занадто перецінюєш Ольжича. Я теж його люблю за оригінальність і якусь культурність його творчості, але чуття і йому брак. Одноманітні у нього все ж таки вірші і холодні, хоч і пересяк-нені патосом. Ти знаєш, я Маланюка не дуже-то того... теє..., і це свята правда, що часто у нього буває страшна штучність і натягненість, але все ж, до цього часу, Оль-жич не дав ні одного вірша вполовину так доброго, як напр[иклад] «Степова Еляда» чи «Липень» Маланюка.

Але і той і другий мають колосальну вартість як дійсно інтелігентні поети, яких так бракує нашій поезії, переобтяженій соловейками, злими-долями, і дівчина-ми-чарівницями.

Тому, Натусенько, я так часто натискаю на тебе, щоб ти друкувала свої вірші, і це в мені говорить не «реміснича» жилка, а свідомість, що краще хай цю сторінку займе твій вірш, аніж якийсь бред божевільного, вроді «Не змінюсь я...» Вертиляка. Чи читала?

«Реміснича жилка» це щось інше, а найбільше виявляється вона, на жаль, у Маланюка: він творить для журнала, на «відповідний» случай — і це відчувається. Я ж, напр., завжди пишу для себе, і цілком не на відповідний случай, але, оскільки бачу, що вийшло щось знос-не, охоче відсилаю його в Л.Н.В.

Зараз перехожу до того, про що найбільше хочу тобі написати.

Ах, Натуся, чому так мало розумних жінок, а зокрема українок? Донцов знає, яка у мене тут тоска, і перед своїм від’їздом на дачу прислав мені один № «Нової Хати». На першому плані там був вірш «Жнива». Боже, що це за вірш! Ні розміру, ні рим, ні змісту! І переважно всі жіночі журнали повні такими творами!

Ні, це я неправильно кажу. Жінки розумні є: наприклад] Таля і їй подібні. Але вже тоді вони цілковито позбавлені естетики, поезії і взагалі всього жіночого. Думаю, що я тому тебе так полюбила (не «возгордися»), що ти і розумна, і жіноча, ніжна.

Ніколи не уявляла, що можу подружитися цілковито з жінкою, так вражала мене і відштовхувала завжди в жіночій дружбі оця заздрість, дрібничковість і нестійкість. Сьогодні найкраща товаришка, а завтра «міщанка», «дрань», «развратница» і т. п. епітети.

Ніколи не думала, що це може бути щось дійсно гарне. Я, як і ти, завжди приятелювала з чоловіками і дуже ціню цю дружбу, бо дійсно вона має в собі щось невловиме, гарне і ніжне, яке ти зауважила в своїх відношеннях з Крижанівським. Але... завжди така дружба має своє «але», хай поетичне, але «але». Ось бачиш, Крижанів-ський тобі не пише. Щось там є. Не все може бути між вами ясно і просто. Зате, що може перешкодити нам в нашій дружбі, і що може обмежити нашу щирість? — Ніщо!

Це старе і сантіментальне слово — дружба, і його люблять вживати часто. Але не смійся, Натуся,