Читати книгу - "Тунель"

Поки вони підіймалися до його кабінету, Хоббі всім тілом тремтів, його білий чуб розвівався.

— Я вже знов працюю, Маку. Сам побачиш. Я придумав одну грандіозну штуку! — І підморгнув правим оком, так ніби наслідуючи колишнього Хоббі.

У кабінеті він показав Алланові кілька аркушів, помережаних сплутаними, виведеними тремтячою рукою штрихами. Малюнки мали зображувати його нового собаку. Але діти малюють краще... А навкруги на стінах висіли його грандіозні проекти вокзалів, музеїв, магазинів, і всі вони були позначені рукою генія.

Аллан похвалив малюнки і цим потішив Хоббі.

— Так, вони справді чудові,— гордо промовив Хоббі й тремтячими руками налив дві чарки «Блек енд уайт».— Все починається спочатку, Маку. Тільки швидко стомлююся. Скоро побачиш птахів. Птахи!.. Зі мною часто буває таке: сяду, сиджу, а в голові пролітають дивовижні птахи — мільйони птахів, і всі кудись летять. Пий, друже! Та пий, пий, пий!

Хоббі важко опустився в потерте шкіряне крісло й позіхнув.

— А Мод була з тобою в Європі? — раптом спитав він.

Аллан здригнувся й зблід. Голова трохи запаморочилась.

— Мод? — тихо перепитав він, і це ім'я якось дивно пролунало в його вухах — ніби то було заборонене слово.

Хоббі кліпав очима Й напружено про щось думав. Потім підвівся й сказав:

— Налити ще віскі? Аллан похитав головою.

— Спасибі, Хоббі. Вдень я не п'ю.

Він похмуро дивився крізь осіннє листя на море. Невеликий чорний пароплав повільно йшов на південь. Цілком машинально Аллан відзначив, що пароплав зупинився в розгіллі й застиг на місці.

Хоббі знову сів, і обидва довго мовчали. Вітер зривав з дерев листя, гуляв по кімнаті. Над дюнами й морем хутко пробігали одна за одною тіні від хмар, пробуджуючи почуття безнадії і завжди нової муки.

Потім Хоббі заговорив знов.

— Отак часом буває з моєю головою,— промовив він.— Ти бачиш? Я, звісно, знаю про все, що сталося. Але іноді в голові все переплутується. Мод, бідолашна, Мод! А до речі, ти чув, що доктор Герц злетів у повітря? З усією своєю лабораторією. Вибух пробив серед вулиці велику яму, і загинуло ще тринадцять чоловік.

Доктор Герц був хімік, що працював над вибуховими речовинами для тунелю. Аллан почув цю звістку ще на пароплаві.

— Шкода,— додав Хоббі.— Та його нова вибухівка була, мабуть, зовсім непогана! — І він жорстоко посміхнувся.— Дуже шкода!

Аллан перевів розмову на вівчарку Хоббі, і той якийсь час уважно слухав. Потім несподівано забалакав знову про інше.

— А яка чарівна дівчинка була твоя Мод! — вигукнув він.— Просто дитя! Але завжди вдавала, ніби вона — найрозумніша серед усіх. В останні роки Мод була трохи незадоволена тобою.

Аллан задумливо погладжував собаку.

— Я знаю, Хоббі,— відказав він.

— Іноді вона нарікала, що ти залишаєш її тут зовсім саму. А я казав їй: «Розумієш, Мод, інакше не можна». А якось ми навіть поцілувались. Як зараз пам'ятаю. Спершу ми грали в теніс, потім Мод почала розпитувати про се, про те. Господи, як виразно я чую тепер її голос! Мод називала мене Френком...

Аллан втупився в Хоббі. Але нічого не спитав. Хоббі дивився вдалину, і його очі страхітливо зблискували.

По хвилі Аллан підвівсь і став прощатися. Хоббі провів його до хвіртки.

— То як, Хоббі,— мовив Аллан,— не хочеш їхати зі мною?

— Куди?

— В тунель.

Хоббі перемінився на виду, лице в нього засмикалось.

— Ні... ні...— похитав він головою, і в його погляді відбився страх і непевність.

І Аллан, бачачи, як Хоббі тремтить усім тілом, пошкодував, що спитав його про це.

— Бувай, Хоббі, завтра я знов зайду!

Хоббі стояв за хвірткою, схиливши голову, блідий, з хворобливими очима, і вітер грався його сивим чубом. Сухе й жовте дубове листя кружляло біля його ніг. Коли собака люто гавкнув услід Алланові, Хоббі засміявся — нездоровим дитячим сміхом, який іще й увечері бринів у вухах в Аллана.

Вже через кілька днів Аллан знову зв'язався з об'єднанням робітничих профспілок. Йому здавалося, що тепер робітники більше схильні до взаєморозуміння. Об'єднання й справді не могло довше тримати тунель під бойкотом. Наближалася зима, з Заходу прибували тисячі людей, що звільнилися на фермах; ці робочі руки не знали, де себе діти. За минулу зиму об'єднання викинуло на безробітних величезні гроші, а цієї зими довелося б витратити ще більше. Відколи робота в тунелі стояла, на рудниках, металургійних і машинобудівних заводах виробництво різко скоротилося, і ціла армія людей опинилась на вулиці. Внаслідок великого надлишку робочої сили заробітна плата впала, і навіть ті, хто мав роботу, ледве зводили кінці з кінцями.

Об'єднання скликало мітинги, збори, і Аллан виступав у Нью-Йорку, Цінціннаті, Чікаго, Пітсбурзі, Буффало. Він діяв наполегливо й невтомно. Голос його, як і колись, гримів, а кулак могутньо розтинав повітря. Тепер, коли гнучка й непіддатлива натура Аллана оговталась, його постать, здавалося, знов випромінювала колишню силу і владу. У пресі знов лунало його ім'я. Справи пішли на лад. Аллан сподівався відновити роботу в листопаді — щонайпізніше в грудні.

Та раптом — зовсім несподівано для Аллана — над синдикатом ударила друга гроза. Гроза, що завдала більших спустошень, аніж жовтнева катастрофа.

У гігантській фінансовій будівлі синдикату почулося лиховісне потріскування...

5

С. Вулф проїздив у своєму п'ятдесятисильному автомобілі Бродвеєм з тією самою гідністю, що й колись. Як і доти, рівно об одинадцятій він з'являвся в клубі, щоб пограти в покер і випити свою чашку кави. С. Вулф добре знав: ніщо не викликає в людей такої підозри, як переміна способу життя, і тому з вигляду й далі ретельно грав свою роль.

Але це був уже не той С. Вулф. Він мав клопіт, у якому допомогти йому не міг ніхто. І справа то була нелегка! С. Вулфа вже не вдовольняв відпочинок за вечерею з однією зі своїх «кузен» та «богинь». Його перенапружені нерви вимагали оргій, гострих відчуттів, циганської музики й танцівниць — до очманіння. Вночі, коли він лежав, здригаючись від перевтоми, у постелі, його збуджений мозок палав. Дійшло до того, що він щовечора одурманював себе міцним вином і аж тоді засинав.

С. Вулф був добрий господар. Його величезних прибутків цілком вистачало, щоб покрити непомірні витрати. Не в цьому була справа. Але два роки тому він потрапив у зовсім інший коловорот, і хоч тепер докладав усіх зусиль і вміння,