Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

481] Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає.

482] Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само

483] Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом

484] Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну.

485] Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним,

486] Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни.

487] Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою,

488] Взявши за руку, й візничий в той час підігндв йому коней.

489] Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама

490] Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока,

491] Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта.

492] Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає

493] Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних,

494] Всохлих багато дубів несучи із собою й багато

495] Сосон струнких і намулу багато у море скидає, -

496] Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний,

497] Коней рубаючи й воїв. Але ж про це ще нічого

498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська,

499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше

500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали

501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея.

502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо,

503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави.

504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї,

505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени,

506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду,

507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом.

508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї,

509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне.

510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:

511] «Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!

512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою,

513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих.

514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший -

515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле».

516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний,

517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом,

518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов.

519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли

520] До кораблів глибодонних, - було це й самим їм до серця.

521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив

522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:

523] «Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє

524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають,

525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди,

526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу -

527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо

528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям

529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі

530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають».

531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих

532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні,

533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв,

534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров'ю

535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї,

536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно

537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор

538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне

539] Вносив у них сум'яття, не жаліючи гострого списа.

540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська,

541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор,

542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином:

543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.

544] Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта.

545] Став він збентежно, щит-семишкірний на плечі закинув,

546] І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати,

547] Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.

548] Так наче лева рудого з кошари корів криворогих

549] Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють

550] І не дають йому всмак воловим поласувать жиром,

551] Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м'яса,

552] Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих

553] Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи

554] Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався,

555] А на світанку відходить назад із засмученим серцем.

556] Так неохоче й Еант відступав із смутною душею

557] Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.

558] Наче упертий осел, що об спину його вже багато

559] Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає

560] Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти

561] Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча,

562] І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, -

563] І Теламонія так, Еанта великого, гнали

564] Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні,

565] Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий.

566] Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість

567] І, обернувшись назад, троян, упокірників коней,

568] Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.

569] Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути,

570] Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв

571] Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих

572] Гострі списи, - з них одні в величезнім щиті застрягали,

573] Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись,

574] Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.

575] Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона,

576] Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли,

577] Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши,

578] Апісаона убив Фавсіада, керманича люду, ,

579] Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м'язи.

580] Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати.

581] Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає

582] З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу

583] На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве

584] Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло.

585] Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він

586] І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:

587] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

588] Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини

589] Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, -

590] Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте

591] В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину».

592] Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши

593] Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї,