Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Швейк звернувся до другого полоненого:
— Ти теж татарин?
Той зрозумів слово «татарин» і заперечливо покрутив головою:
— Татарин нет, черкес, мой родна черкес, резім башка.
Швейкові дійсно пощастило. Він опинився в товаристві представників різних східних народів. У транспорті були татари, грузини, осетини, черкеси, мордвини та калмики.
Одне було погано — він ні з ким не міг порозумітися, і його разом з іншими потягли на Добромиль, де мав початися ремонт дороги через Перемишль на Нижанковичі.
В етапній канцелярії в Добромилі їх усіх переписали. Це було дуже важко зробити, бо жоден з трьохсот полонених, пригнаних до Добромиля, не розумів російської мови фельдфебеля, що сидів за столом. Він колись зголосився як знавець російської мови і тепер у Східній Галичині виступав у ролі перекладача. Вже добрих три тижні тому він замовив собі німецько-російський словник і розмовник, але ці книжки й досі не прийшли. Тому замість російської мови він говорив каліченою словацькою мовою, яку так-сяк засвоїв, ще будучи представником віденської фірми на Словаччині, де він продавав образи святого Стефана, кропильниці та вервиці.
Він ніяк не міг порозумітися з цими дивоглядними створіннями і це його цілком притлумило. Він вийшов надвір і загорлав до групи полонених:
— Wer kann deutsch sprechen?[153]
З юрби виступив Швейк і з радісною міною підбіг до фельдфебеля. Той йому наказав негайно йти за ним до канцелярії.
Фельдфебель сів за папери — цебто за купу анкет, в які він мав вносити ім’я, походження і державну приналежність полоненого, і тут почалась кумедна розмова по-німецьки.
— Ти жид? Так? — спитав він Швейка.
Швейк заперечливо покрутив головою.
— Не відмовляйся! — впевнено продовжував фельдфебель-перекладач. — Кожен з вас, полонених, хто вмів по-німецьки — був жидом. І баста. Як твоє прізвище? Швейх? Ось бачиш, нащо ж брехати, коли в тебе таке жидівське прізвище? Ти не бійся. У нас тобі нема чого боятися, бо в Австрії не роблять жидівських погромів. Звідки ти? Ага, Прага{59}. Знаю, знаю, це біля Варшави. У мене вже були тиждень тому двоє жидів з Праги, з-під Варшави. А який номер твого полку? Дев’яносто перший?
Фельдфебель узяв довідник і почав перегортати сторінки:
— Дев’яносто перший полк, єреванський, Кавказ, постійне місцеперебування — Тифліс. Ото більма витріщаєш, як це ми тут усе знаємо.
Швейка дійсно дивувала вся ця історія, а фельдфебель дуже серйозно продовжував, подаючи Швейкові свою напівскурену цигарку:
— Цей тютюн кращий за ту вашу махорку. Я тут, жидику, найвище начальство. Коли я щось сказав, все тремтить і ховається по мишачих нірках. У нас в армії інша дисципліна, ніж у вас. Ваш цар сволота, а наш — голова з розумом! Я зараз тобі щось покажу. Побачиш, яка у нас дисципліна.
Він відчинив двері до сусідньої кімнати і гукнув:
— Ганс Лефлер!
— Hier![154] — пролунало у відповідь, і в кімнату ввійшов зобатий вояка-штірієць із міною плаксивого кретина. В етапному управлінні він, як то кажуть, був дівчиною до всіх послуг.
— Ганс Лефлер, — наказав фельдфебель, — дістань мою люльку, візьми її в зуби, як собаки носять, і бігай на чотирьох навколо стола, аж поки я не скажу «Halt»[155]. При цьому гавкай, але так, щоб з рота не випала люлька, бо накажу тебе зв’язати.
Зобатий штірієць почав рачкувати і гавкати.
Фельдфебель з тріумфом поглянув на Швейка.
— А що, не казав я тобі, жидику, яка в нас дисципліна. — Фельдфебель задоволено дивився на німу солдатську тварину, яка потрапила сюди з далекого альпійського пастушого куреня.
— Стій! — нарешті сказав він. — Тепер стань на задні лапи і подай люльку! Добре, а тепер зайодлуй[156].
В кімнаті розляглося ревіння: — Голяріо, голяріо…
Коли вистава скінчилася, фельдфебель витягнув із ящика чотири цигарки «Спорт» і великодушно подарував їх Гансові, і тут Швейк каліченою німецькою мовою почав розповідати фельдфебелеві, що в одному полку, в одного офіцера був теж дуже слухняний денщик. Той робив усе, що б не побажав його пан, а коли його запитали, чи міг би він за наказом свого пана зжерти ложкою його лайно, він відповів: «Якщо пан лейтенант накаже — я жертиму, аби тільки мені не трапилася там волосинка, бо я дуже гидливий і мене може знудити».
Фельдфебель засміявся:
— У вас, жидів, дуже дотепні анекдоти, але я ладен побитися об заклад, що дисципліна у вашій армії не така, як у нас. Ну, а тепер ближче до справи. Я призначаю тебе старшим у транспорті. До вечора спишеш мені прізвища інших полонених, розділиш їх по десятеро. Будеш одержувати для них харчі. Головою відповідатимеш мені за кожного! А якщо, жидику, хтось утече, то ми тебе розстріляємо!
— Я, пане фельдфебелю, хотів би з вами поговорити, — сказав Швейк.
— Тільки не торгуйся зі мною, — відповів фельдфебель. — Я цього не люблю і відправлю тебе до табору. Ти щось дуже швидко у нас, в Австрії, акліматизувався. Вже й кортить поговорити зі мною наодинці… Чим краще стався до вас, полонених, тим гірше… Отже, забирайся геть! Бери папір, олівець і негайно складай список. Ну, чого тобі ще?
— Ich melde gehorsamst, Herr Feldwebel…[157]
— Ану, мотай звідси! Бачиш, я зайнятий! — Обличчя фельдфебеля набрало виразу людини, до краю змореної працею.
Швейк, козирнувши, попрямував до полонених, подумавши при цьому: «Муки, прийняті заради найяснішого цісаря, приносять свої плоди».
Звичайно, трохи гірше було із складанням того списку. Полонені довго не могли зрозуміти, що їм треба називати своє прізвище. Швейк багато чого бачив у своєму житті, але все ж таки ці татарські, грузинські і мордовські імена не лізли йому в голову. «Ніхто мені не повірить, — подумав Швейк, — що в когось на світі можуть бути такі прізвища, як у цих татар: Муглагалей Абдрахманов, Беймурат Аллагалі, Джередже Чердедже, Давлатбалей Нурдагалієв і так далі. У нас прізвища набагато кращі. Наприклад, у фарара в Жідогошті прізвище Вобейда[158]».
Швейк увесь час ходив між вишикуваними рядами полонених, а вони
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояки Швейка», після закриття браузера.
