Читати книгу - "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2"

— Ну, то що я маю робити? — спитала вона, не міняючись на обличчі. — Від зворушення з вами переспати? Мовляв, як чудово, що я так сильно вам потрібна!

— Та ні, зовсім не так! — заперечив я, намагаючись знайти відповідні слова. Але так і не знайшов. — Як би це сказати… Так наперед визначено. Я ні разу в цьому не сумнівався. Від самого початку знав, що з тобою пересплю. Але тоді не вдалося. Було недоречно. А тому я чекав, поки пройду по життєвому колу. І от я пройшов. Тепер уже доречно.

— Ви хочете сказати, що я маю кинутися до вас у ліжко?

— Я розумію, що моя логіка надто прямолінійна. А спосіб переконування — найгірший. Це я визнаю. Та, чесно кажучи, ти мусиш. Інших слів не знаходжу. Послухай, у звичайній ситуації я вмовляв би тебе за відповідними канонами. Не сумнівайся — я в цьому розбираюся. Що з цього вийшло б — інше питання, але спокусити тебе я зумів би за правильною методикою — як усі люди. Та зараз ситуація не така. Набагато простіша. Та абсолютно зрозуміла. А тому й по-іншому не скажеш. Справа не в тому, добре в нас вийде чи ні. Я мушу переспати з тобою. Це наперед визначено. А сперечатися з тим, що наперед визначено, я не хочу. Бо інакше багато чого важливого не відбудеться. Це правда. Не брехня.

Юмійосі довго дивилася на свій годинник, що лежав на столі.

— Хоча й чесністю це важко назвати, — сказала вона. І, зітхнувши, розстебнула ґудзики на блузці. — Відверніться…

Я лежав на ліжку і вдивлявся у куток стелі. «Там — інший світ», — подумав я. Та зараз я перебував у цьому. Вона повільно роздягалася. Було чути тихий шурхіт її одежі. Кожну зняту річ вона, здається, ретельно складала. Потім було чути, як із легким стуком вона поклала на стіл окуляри. Із надзвичайно спокусливим стуком. Після того підійшла до мене, погасила лампу біля подушки і шмигнула в ліжко. Прошмигнула так само тихо, як тоді, коли прослизала до мене в номер крізь прочинені двері.

Я простягнув руку й обняв Юмійосі. Наші тіла торкнулися одне одного. «Яка вона гладенька! — подумав я. — І водночас ваговита». Справжня реальність. Не те, що Мей. Мей вабила, як мрія. Фантастичною була як вона сама, так і обставини її появи в моєму житті. Ку-ку… А от тіло Юмійосі існувало в реальному світі. З його теплом, його вагою, його трепетом. Так думав я, обіймаючи його. Пальці Ґотанди, що пестили спину Кікі, належали фантазії. Їхні рухи були грою, миготінням світла на екрані, тінню, що прослизнула з одного світу в інший. Зараз усе не так. Зараз усе реально. Ку-ку… Мої реальні пальці пестили реальну шкіру.

— Реальність, — промимрив я.

Юмійосі уткнулась обличчям мені в шию. Я відчував кінчик її носа. У темряві я обмацав один за одним усі закутки її тіла. Плечі, лікті, зап’ястя, долоні, кінчики пальців. Не пропустив жодної найменшої деталі. Намацував пальцями — і цілував так, ніби ставив печатку. Груди, живіт, ребра, спину ноги — все перевіряв і ставив печатку. Так треба. Без цього не обійтися. Нарешті я ніжно погладив м’який пушок на лобку. І поцілував. Потім спустився нижче. Ку-ку…

«Реальність», — подумав я.

Я мовчав. Вона також нічого не говорила. Лише тихенько дихала. Але я відчував, що вона ще жадає мене. Розуміла, чого мені хочеться, і непомітно прибирала відповідну позу. Я обмацав її всю і міцно стиснув в обіймах. Її руки також обплітали мене. Її подих був гарячим і вологим. Ніби вона вимовляла слова, які не звучали в повітрі. І тоді я ввійшов у неї — твердий і гарячий. Наскільки її бажав. Як після страшної спраги.

Наприкінці Юмійосі прокусила мені руку до крові. Та мені було байдуже. Реальність. Біль і кров. Притискаючи її за стегна до себе, я повільно в ній розлився. Надзвичайно повільно й розмірено.

— Чудово… — прошепотіла вона трохи пізніше.

— Бо так було наперед визначено, — сказав я.

Юмійосі заснула в моїх обіймах. Спала дуже тихим і мирним сном. Я не спав. Зовсім не хотів. Насолоджувався тим, що тримав у руках її сонну. Згодом почало розвиднятись, і в номері потроху світлішало. На столі лежали її окуляри та годинник. Я глянув на її обличчя без окулярів. І таке воно було красиве. Я легенько поцілував її в чоло. І знову запалився. Хотів іще раз увійти в неї, але вона так солодко спала, що я не посмів порушувати її сну. А тому, обіймаючи її, я спостерігав, як світло проникало в усі закутки кімнати й витісняло звідти темряву.

На стільці лежав акуратно складений її одяг. Спідничка, блузка, сорочка, панчохи. Під стільцем стояли чорні туфлі. Реальність. Реальний одяг, складений так, аби не зім’явся.

О сьомій ранку я розбудив її.

— Юмійосі! Пора вставати, — сказав я.

Вона розплющила очі, подивилася на мене. І знов уткнулася мені в шию.

— Було чудово… — сказала вона. І, вислизнувши голою з ліжка, стала під промені вранішнього сонця — ніби заряджалася енергією. Підперши рукою обличчя, я милувався її тілом, на якому кілька годин тому ставив печатки про повну перевірку.

Юмійосі прийняла душ, розчесала волосся моєю щіткою, недовго, але старанно почистила зуби. Я лежав і спостерігав, як вона ретельно одягалась. Як застібала один за одним ґудзики на блузці, як одягала жакет, як, стоячи перед дзеркалом на весь зріст, перевіряла, чи нема де-небудь на одягу складок або порошинок. Я з насолодою дивився на її рухи, які вона робила з такою серйозністю. Нарешті відчув, що настав ранок.

— Усю свою косметику я тримаю у шафці кімнати відпочинку для персоналу, — повідомила вона.

— Ти й так красива, — сказав я.

— Дякую… Але без косметики можна наразитися на неприємність. Персонал зобов’язаний користуватися нею на роботі.

Я встав, підійшов до неї і ще раз обняв. Обіймати її в блакитному фірмовому жакеті з окулярами на носі також було приємно.

— І вранці я вам потрібна? — спитала вона.

— Дуже, — відповів я. — Більше, ніж учора.

— Знаєте, це вперше я комусь так сильно потрібна, — сказала Юмійосі. — Я це добре відчуваю. Що комусь потрібна. Вперше в житті щось подібне відчуваю.

— Хіба досі ніхто тебе не жадав?

— Так, як ви, — ніхто.

— І що ж ти відчуваєш, коли тебе хтось жадає?

— Я страшно розслаблююся, — відповіла вона. — Давно так не розслаблювалася. Відчуття таке, ніби опинилась у затишному,