Читати книгу - "Том 1"

Готуючи видання збірки «На крилах пісень» 1904 p., Леся Українка уточнила форму посвяти, опустила «Заспів», у вірші «Негода» вилучила п’ягу і шосту строфи:

Сильне море! Нащо стільки сили?

Тільки стогін відповідь на неї.

Краще б хвилі вже разом покрили Тую здобич потуги твоєї.

Коли ж треба тобі, сильне море,

Десь подіть свою силу напрасну,—

Обернись на се поле просторе,

Затопи сю країну нещасну!

Датується за автографом і першодруком.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 67— 85, з відновленням «Заспіву» за першодруком.

В ДИТЯЧОМУ КРУЗІ

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 103—106, під спільним заголовком «Дитячі» чотири поезії: «На зеленому горбочку...», «Літо краснеє минуло...», «Мамо, іде вже зима...», «Тішся, дитино, поки ще маленька...». За ними — поезія «Веснянка». У виданні 1904 р. всі ці вірші об’єднані в цикл під назвою «В дитячому крузі».

«На зеленому горбочк у...» Вперше надруковано в альманасі «Перший вінок», Львів, 1887, стор. 176—177.

Автограф не зберігся.

Датується за першодруком 1885 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 86.

«Перший вінок» — український літературно-художній альманах, у якому було вміщено твори українських письменниці.. Виданий 1887 р. у Львові.

«Літо краснеє минуло...» Вперше надруковано в альманасі «Перший вінок», Львів, 1887, стор. 230—231, під заголовком «Поле».

Автограф не зберігся.

Датується на підставі першодруку 1884 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 87.

«Мамо, іде вже зим а...» Вперше надруковано у журн. «Дзвінок», 1890, N° 22, стор. 169.

Автограф — ф. 2, № 11, стор. 32.

Дата за автографом 1891 р.

Подається за збіркою «На крилах пісепь», К., 1904, стор. 88—89.

«Дзвінок» — україпський журнал для дітей і юнацтва ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Львові у 1890—1914 pp.

«Тішся, дитино, поки ще маленьк а...» Вперше надруковано в «Ілюстрованій бібліотеці для молодіжі, міщан і селян», Чернівці, 1891, № 3, стор. 33, під заголовком «До руской дитини».

Автограф — ф. 2, № 11, стор. 34.

Датується за автографом 1891 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 89—90.

ВЕСНЯНКА

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 107—108.

Автограф — ф. 2, № 5. В автографі немає посвяти. Тут в ще одна строфа, відсутня у першодруку:

Ховаю я сльози,

Співаю пісні голосні,

Хоч люті морози Прибили мене навесні.

Ти ж, сестро, гуляєш,

Ти лиха не знаєш,—

Весняного ранку Співай, моя люба, веснянку!

Дата в автографі: «Весняного ранку 6 квітня 1890 р.».

Подається ва збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 90—92.

ДУМИ І МРІЇ

Друга збірка поетичних творів Лесі Українки «Думи і мрії» вийшла друком у Львові 1899 р. У її виданні брав участь

В. Гнатюк.

Збірка складається з поем «Давня казка» (1893), «Роберт Брюс, король шотландський» (1893) і поезій, написаних у 90-х роках.

МЕЛОДІЇ

Вперше надруковано як цикл з дванадцяти поезій у збірці «Думи і мрії», Львів, 1899, стор. 47—53. Дата спільна для всього циклу — 1893—1894. Збереглася частина чистового автографа циклу— ф. 2, № 677 (перші шість поезій).

Лише одна поезія циклу — «Хотіла б я піснею стати» — була надрукована в журн. «Зоря», 1894, № 2, стор. 35—36. Крім чистового автографа (№ 677), збереглися ранні автографи таких поезій: «Нічка тиха і темна була...» (ф. 2, № 11, стор. 77, під назвою «Нічна мелодія», і ф. 2, № 701, під назвою «Nocturno»); «Не співайте мені сеї пісні...» (ф. 2, № 11, стор. 79); «Горить мов серце, його запали-да...» (ф. 2, № 11, стор. 80); «Знов весна і знов надії...» (ф. 2, № 11, стор. 80); «Дивлюсь я на яснії зорі...» (ф. 2, № 11, стор. 83); «Стояла я і слухала весну...» (ф. 2, № 11, стор. 84); «Давня весна» (ф. 2, №11, стор. 81—83); «У чорную хмару зібралася туга моя...» (ф. 2, № 678).

Готуючи цикл до передруку у виданні ,1904 p., Леся Українка зняла цифрову нумерацію віршів та відредагувала кінцівку поезії «У чорную хмару зібралася туга моя...» — перекреслила 14-й і 15-й рядки:

Нехай там збирається гірша, страшніша негода,

Нехай там узброїться в гостру огненную зброю,—

а в 16-му рядку виправила «Я вийду сама проти неї» на «Я вийду сама проти бурі».

Подається за збіркою «Думи і мрії» з урахуванням авторських виправлень, внесених в текст циклу під час підготовки його для передруку у київському виданні збірки «На крилах пісень» 1904 р.

НЕВІЛЬНИЧІ ПІСНІ

Вперше як цикл з 14 поезій надруковано у збірці «Думи і мрії», стор. 57—82, зі спільною датою для всього циклу — 1895— 1896.

Цикл формувався поступово. Спочатку до нього входило сім поезій, опублікованих у журн. «Народ», 1895, № 15-16, стор. 254— 256, під заголовком «Невільничі пісні»: «Божа іскра», «Мати-невіль-ниця», «І все-таки до тебе думка лине...», «Slavus — sclavus», «Ворогам», «Північні думи», «До товаришів».

Укладаючи збірку «Думи і мрії», Леся Українка додала до перелічених поезій ще дев’ять, написаних пізніше і друкованих протягом 1897 р. в журн. «Житє і слово», т. VI, стор. 13—16, 354—356 («Грішниця», «О, знаю я, багато ще промчить...», «Хвилина розпачу», «На вічну пам’ять листочкові...», «Слово, чому ти не твердая криця...», «Fiat пох!»),'та 1898 р. у збірнику «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної діяльності складають українсько-руські письменники» («Товаришці на спомин», «Поет під час облоги»), а також поезію «Ангел помсти», вперше надруковану у збірці «Думи і мрії». Водночас з першої частини циклу Леся Українка вилучила дві поезії — «Божа іскра» та «Slavas — sclavus».

Збереглися автографи деяких поезій циклу: «Мати-невільни-ця» — ф. 2, № 11, стор. 91; «І все-таки до тебе думка лине...» — ф. 2. № 11, стор. 94; «Північні думи»—ф. 2, № 11, стор. 35—86; «Товаришам» — ф. 2, № 11, стор. 87—88; «Поет під час облоги» — ф. 2, № 697; «Товаришці на спомин» — ф. 2, № 710; «О, знаю я, багато ще промчить...» — ф. 2, № 689; «Ангел помсти» — ф. 2, № 631.

В автографі поезії «Мати-невільниця» рукою Олени Пчілки поряд із заголовком написано «Галя». Це вказівка на прообраз співбесідниці поетеси — Галі Ковалевської-Деген, дочки революціоне-рів-народовольців М. П. Воронцової-Ковалевської та М. Ковалев-ського. М. П. Воронцова-Ковалевська була заслана на довічну сибірську каторгу в м. Кару. 1889 р. разом з товаришами отруїлася

на знак протесту проти знущання з в'язнів («Марійська трагедія»),