Читати книгу - "Міжконтинентальний вузол"

потім витяг два важкі ящики — книжки, що не вміщувалися на полицях, а вже потім дістав три чемодани; останній, плоский, зроблений під крокодилячу шкіру, приніс у кімнату, вивалив з нього на підлогу конспекти, книжки, кілька сорочок, діряві шкарпетки, потерту хутряну шапку і дві пари рукавиць.

— Так от, — немов проти своєї волі, скрипучим голосом сказав Іванов, — цей чемодан мені подарував Гена. Напередодні моєї останньої поїздки на Захід: «Не з фанерним же тобі їхати, сором, думай про престиж»; у поїздку мене споряджав він; ключ від квартири був у нього завжди; подивіться чемодан, — як правило, зустрівши мене в аеропорту, він забирав його в свою машину і ніколи, розумієте, ні-ко-ли, не їхав прямо до мене, неодмінно заїжджав кудись по дорозі: то додому, то на роботу, то до друга… А що, коли він переправляв у цьому чемодані інформацію?! В будь-якому готелі дуже просто ввійти в номер, ми ж зупиняємося в тих, які дешевші, економимо.

Тайник у чемодані знайшли відразу; аналіз підтвердив, що в тайнику перевозились фотоплівки; там же без особливих зусиль виявили відбитки пальців, які, як досить швидко встановили, залишив Кульков.

Через десять хвилин після того як Славін піднявся до себе, його викликав Сергієнко:

— Я попросив спеціалістів уважно вивчити текст донесення, що Кульков запропонував нам надіслати в Ленглі. Вивчили. І вичислили одне слово «Ліберті»… Там, звичайно, виявилися тисячі варіантів слів, як розумієте, але мене зацікавило саме «Ліберті»… Пригадуєте, в одній з радіограм ЦРУ інструктувало Кулькова: «В критичній ситуації в дію вступить план «Ліберті». Але при цьому ми повинні не тільки мати можливість побачити вас, а й упевнитися, що це справді ви, а не двійник…» Ох і Кульков! Оце так бажання «спокутувати провину»… Що ви на це скажете?

«Заум Ейнштейна — не наше діло!»

Академік — провідний спеціаліст у галузі космосу — знайшов Степанова через радянське представництво: приїхав на кілька днів як науковий експерт; з людьми сходився швидко; рудоволосий, голубоокий, він випромінював доброзичливість; глянувши на Кузані, сказав:

— Я прочитав сьогодні вашу кореспонденцію в «Нью-Йорк трибюн». Мені сподобалось. Хоч ви й не дуже компетентні в нашій проблематиці, але широкий читач вас зрозуміє більше й краще, ніж спеціалістів, що засідають у Палаці націй…

— Спасибі, — відповів Кузані. — Я знаю ваше прізвище з листопадової зустрічі, коли ви супроводжували Горбачова, тому мені дуже приємно почути саме від вас таку похвалу.

Степанов пішов на кухню ввімкнути плитку: можна зробити непогану яєчню з плавленим сиром; академік гукнув з номера:

— Дмитре, знаєш, у кого я щойно був?!

— Звідки ж мені…

— У Сіменона, уяви собі! І він чудово пам'ятає дев'ятсот десятий рік, коли до землі наблизилась моя комета Галлея.

— Чому «ваша»? — спитав Кузані.

— Бо я її вивчаю. Серйозно. Кожного дня. І чекаю її наближення до Землі, — весна вісімдесят шостого… Так от, слухайте, люди… Дмитре, ти чуєш?

— Чую, — відповів Степанов, орудуючи сковорідками.

— Сіменон, виявляється, пам'ятає, — академік розповідав, наче добрий казкар, — як його дядько фотографував комету на темні, задимлені скляні касети… Він розповідав також про страшенну паніку, яка піднялася тоді в Америці: «Настає кінець світу!» А тепер, коли людство стоїть на грані загибелі через можливість реалізувати ідею космічних воєн, — усі спокійні! Ідіоти якісь, слово честі! Людська логіка зовсім непідвладна розрахункам! Сіменон мене спитав, чому з появою комети Галлея пов'язані такі жахливі уявлення про майбутні земні катастрофи… Я розповів ряд епізодів, вони справді цікаві…

— А нам? — крикнув з кухні Степанов. — Це справді цікаво?

Академік подивився на Кузані.

— Ще й які —відповів той.

— Історія зберігає опис про те, як напередодні однієї з найважливіших битв Вільгельма-завойовника Нормандського в небі з'явилася комета Галлея, — почав академік. — Він вирішив, що це хороша прикмета для нього й погана для ворогів і сміливо кинувся в бій під Гастінгсом, тисяча шістдесят перший рік… І, справді, битву виграв. Його дружина, Матільда, замовила напрочуд фантастичний гобелен чи, не знаю, як це тоді називалось, родина Гобеленів, казав Дмитро, почала своє виробництво набагато пізніше… Не так важливо… Це був велетенський настінний килим, майже п'ятдесят метрів завдовжки, уявляєте?! І над полем битви було зображено символіку перемоги: сяюча величезна комета… Тобто, ми маємо перше документальне підтвердження приходу комети Галлея, під час битви при Гастінгсі… І зафіксовано це мистецтвом… Ну як?! Цей гобелен, до речі, зберігається в Нормандії, в містечку Байо… — Академік зітхнув, — Як мало знають про це у Франції…

Треба рекламувати б, — і новий туристський. бум! До речі, відтоді прихід комети Галлея став вважатися символом війни… А Сіменон, говорячи про паніку дев'ятсот десятого року, правильно зауважив, що той прихід люди потім, через три-п'ять років, асоціювали з передднем першої світової війни. А може, символіка наших днів полягає в тому, що росіяни й американці намагаються домовитись про роззброєння напередодні чергового приходу комети?! Цікаво, чи усвідомили це, чи розуміють обидві сторони сокровенну суть події?

— Скажіть, академіку, — замислено спитав Кузані, — отже, саме ви можете передбачити, що станеться з людством, коли «Веги» зблизяться з кометою?

— Запитання поставлено неправильно, лагідно, але чітко відповів академік. — Наше завдання в іншому — зрозуміти, що являє собою комета Галлея з близької відстані. Запитання треба формулювати гранично просто. Кожне запитання — це ж завдання. Відповіді можна по-різному тлумачити, це, будь ласка, але завдання… Між іншим, Сіменон сказав, — якось розгублено мовив академік, — що наближення комети Галлея викликало в Америці масову епідемію самогубств…

Кузані несподівано схопився з стільця, потім знову сів, поліз у кишеню по сигарети.

— Початок, початок фільму, чорт візьми! — сказав він радісно. — Це ж блискучий початок кінострічки!

Степанов пояснив академікові:

— Юджин готується до зйомок нового фільму про міжконтинентальний вузол, ти йому ідею подарував…

— Це ключ, а не ідея, — заперечив Кузані. — Це ключ до будь-якого твору! Масове самогубство на грунті страху перед силами, не відомими й не підвладними розумові людства… І спокійне нерозуміння того, що тисячі маленьких комет Галлея стирчать у шахтах, готові — на тридцять хвилин — стати новими зірками, щоб потім перетворитися в ядерні смерчі й знищити планету…

— Я сформулював би це трохи інакше, — зауважив академік. — Ваші військові в Пентагоні виступали кілька разів із заявами: «Всі ці Венери, Юпітери, комета Галлея — суєта суєт і всяка суєта. Треба думати про космічну оборону, це головне завдання моменту…» Дивні люди… Вони, мабуть, не розуміють, саме поняття ядерного стримування таке серйозне, що безглуздо оперувати лише тим, що там у них сховано в шахтах… Може,