Читати книгу - "Мартін Іден"

Розділ XXV

Марія Сільва була бідна і добре знала всі стежки бідності. Для Рут слово «бідність» означало не досить добрі умови існування, і вона його розуміла тільки так. Вона знала, що Мартін бідний, і в думці порівнювала його життя з життям юного Авраама Лінкольна, містера Бетлера та інших, що згодом досягли успіху. Визнаючи, що бідувати не дуже приємно, Рут, як і більшість людей її кола, виправдувала бідність, вважаючи, що вона, немов гостра шпора, спонукає кожного, хто має хоч які-небудь здібності, вибиватися в люди. Тим-то, дізнавшися, що Мартін заставив пальто й годинника, Рут нітрохи не засмутилася. Вона тільки гадала, що це краще, бо нестатки, зрештою, змусять його схаменутись і облишити своє писання.

На змарнілому обличчі Мартіна і запалих Мартінових щоках Рут не помічала слідів голодування, їй ще й подобалася така зміна в ньому. Це якось ушляхетнювало його й пом'якшувало в ньому оту грубу тваринну силу, що й вабила її і відштовхувала. Іноді її приємно вражав якийсь незвичний блиск у його очах, що робив його схожим на поета і вченого — на того, ким він хотів бути і ким вона хотіла б його бачити.

Але зовсім інше бачила на запалих щоках і в гарячковому Мартіновому погляді Марія Сільва. День у день спостерігала вона, які зміни відбуваються в ньому, залежно від припливу й відпливу його достатків. Вона бачила, як одного дня Мартін вийшов з дому в пальті, а вернувся тільки в піджаку, хоч надворі було холодно й мрячно. Незабаром помітила, що обличчя йому трохи поповнішало і в очах згасли голодні вогники. Так само помічала вона, що після того, як зник велосипед і годинник, його здоров'я знов розквітло.

Знала Марія і те, як багато Мартін працює, бо бачила, скільки гасу виходить у нього за ніч. Праця! Вона розуміла, що він працює ще більше за неї, хоч його робота була зовсім інша. Жінку тільки дивувало, що чим менше він їв, тим ретельніше працював. Іноді, коли їй здавалося, що голод особливо дошкуляє Мартінові, вона приносила йому буханець свіжого домашнього хліба, незграбно приховуючи свій вчинок жартівливим зауваженням, що він, мовляв, сам такого не спече. Іншим разом посилала йому кимось із своїх дітлахів повну миску гарячого супу, терзаючись сумнівом, чи має вона право відривати цей суп од рота своїх дітей, так би мовити, власної плоті й крові. І Мартін був їй щиро вдячний, бо знав, що коли й є на світі милосердя, то тільки серед бідноти.

Якось, нагодувавши усю свою дітлашню тим, що знайшлося в хаті, Марія Сільва купила на останні п'ятнадцять центів галон дешевого вина і запросила Мартіна випити з нею, коли той прийшов у кухню по воду. Він випив за її здоров'я, а вона за його. Потім вона випила за те, щоб йому пощастило в усіх його справах, а він за те, щоб нарешті з'явився Джемс Грент і заплатив їй за прання. Джемс Грент був поденний тесляр, котрий не завжди вчасно сплачував борги і завинив Марії три долари.

Марія й Мартін пили молоде кисле вино натщесерце, і воно їм швидко вдарило в голови. Різні за вдачею, вони обоє були самотні в своїй нужді, і, хоч не згадували про неї жодним словом, вона міцно зв'язувала їх. Марія дуже здивувалась, дізнавшись, що Мартін бував на Азорських островах, де вона жила до одинадцяти років. Ще більше здивувалася, почувши, що він бував і на Гаваях, куди вона потім переїхала з родиною. Але подив її перейшов усякі межі, коли Мартін розповів, що якось відвідав острів Мауї, де вона вийшла заміж. На Кагулуї, де Марія познайомилася із своїм майбутнім чоловіком, Мартін був аж двічі! Авжеж, вона пам'ятає ті судна з цукровою тростиною. То він був серед команди? Ну, й малий же цей світ! А на Вайлуку? І там бував! А чи не знав він там наглядача плантації? Аякже, навіть випивав з ним.

Отак, віддаючися спогадам, вони топили свій голод у поганому кислому вині. Але майбутнє малювалося Мартінові не таким уже безпросвітним. Успіх, здавалося, вже ось-ось — тільки простягти руку. Вдивляючись у змарніле лице цієї спрацьованої жінки, він згадав свіжий домашній хліб і гарячий суп, які вона присилала йому, і в пориві щирої вдячності відчув бажання відплатити їй добром.

— Маріє, — раптом сказав він, — що б ви хотіли мати?

Вона здивовано глянула на нього.

— Що б ви хотіли мати в цю хвилину, якби це було можливо?

— Черевики на всі діти, сім пар черевики.

— Ви їх матимете, — оповістив він, а вона сумно кивнула головою. — Ну, а ще? Чого б ви хотіли найбільше?

В очах Марії промайнула добродушна усмішка. Цей хлопець жартував з нею, а вона давно вже забула, що таке жарти.

— Тільки добре подумайте, — застеріг Мартін, коли вона розкривала вже рота.

— Ну, добре, — сказала вона. — Я вже все подумала. Я б хотіла мати будинок, своя будинок, і не платити сім доларів на місяць.

— Ви його матимете, — запевнив Мартін, — і незабаром. А тепер скажіть своє якнайбільше бажання. Уявіть собі, що я — Бог і обіцяю вам зробити все, що ви хочете. Ну, кажіть, я слухаю.

На хвилину запала врочиста мовчанка. Марія думала.

— А ви не будете злякався? — спитала вона.

— Ні, ні, — засміявся він, — не злякаюсь. Кажіть сміливо.

— Дуже багато я хотіла, — ще раз попередила вона.

— Нічого, нічого. Кажіть.

— Ну, от… — Марія по-дитячому глибоко зітхнула, лагодячись висловити найсокровенніше, чого вона жадала від життя. — Я хотіла б мати молочна ферма, гарна молочна ферма… Щоб було багато корів, багато земля і багато паша. І щоб недалеко від Сан-Леандро, — там моя сестра. Я продавала б молоко в Окленд і мала б сила грошей. Джо й Нік не пасли б корів, а ходили до школи. Може, вони змогли б стати гарні машиністи і служили б на залізниці. Атож, я б дуже хотіла молочна ферма.

Вона замовкла і глянула на нього блискучими очима.

— Ви її матимете, — швидко відказав він.

Марія кивнула головою і випила за здоров'я великодушного дарителя, хоч дар цей — вона була певна — їй ніколи не мати. Але він бажав їй добра від щирого серця, і вона в душі була йому вдячна, наче й справді одержала той дарунок.

— Так, Маріє, — сказав він, — Нік і Джо не пастимуть корів, усі ваші діти ходитимуть до