Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

Бібліотека для нас була святим місцем. Ніяких сторонніх туди не допускали, і закриті книжки вже більше ніколи не відкривалися. Ну так, звичайно, іноді якісь хлопці з Пропаганди крутилися там, шукаючи якої-небудь бадьоренької історії, щоб передавати через гучномовці для громадян, але ми - збирачі історій, а не оповідачі. Ми зовсім не такі, як старі ветерани, котрі годують перехожих сльозливими байками перед будинком престарілих «Пошана до старших» на вулиці Моранбон.

Мені виходити на станції «Кванбок», де на стіні зображений чудовий краєвид озера Самчі. Коли виходжу з метро, у моєму районі Поттонґан у повітрі стоїть дим. Старенька пече просто на тротуарі стрілки цибулі, а ще видно, як регулювальниця змінює свої сині сонячні окуляри на жовтуваті нічні. На вулиці вимінюю на професорську позолочену ручку огірків, кіло ООНівського рису та кунжутну пасту. Поки торгуюсь, у будинках загоряється світло й стає видно, що вище від дев’ятого поверху там ніхто не живе. Ліфти ніколи не працюють, а коли й працюють, то часто світло зникає, саме коли заходиш, і ризикуєш надовго застрягнути. Мій будинок зветься «Слава гори Пекту», і моя сім’я - єдині пожильці на двадцять другому поверсі: з такої висоти мої старенькі батьки без сторонньої допомоги спуститися не можуть. Піднятися туди сходами не так уже й довго: людина до всього звикає.

Усередині на мене зразу накидається вечірня патріотична програма з квартирного гучномовця. Такі проведені до кожної квартири, до кожного цеху в Пхеньяні, усюди, крім того місця, де працюю, оскільки було вирішено, що наші підопічні отримували б із гучномовців забагато орієнтувальної інформації, наприклад дату й час, і це було б занадто. Підопічний, потрапивши до нас, повинен засвоїти, що колишнього світу для нього більше не існує.

Готую вечерю для батьків. Скуштувавши страву, вони воздають хвалу Кім Чен Іру за її смак, і коли питаю, як минув їхній день, вони кажуть, що, звичайно, не так важко, як у Великого Керівника Кім Чен Іра, який несе на спині долю всього народу. Зір обоє втратили одночасно, і їм весь час мариться, ніби поряд є ще хтось, кого вони не бачать, готовий донести все, що вони скажуть. Вони цілий день слухають гучномовець, кажуть мені: «Добрий вечір, громадянине!» - коли вертаюся з роботи, і намагаються ніколи не показувати особистих почуттів, щоб їх не обмовив невидимий їм незнайомець. Ось чому наші біографії важливі: вони дають взірець, як поділитися всім, замість того щоб жити потаємним життям, усе приховуючи від влади. Люблю думати, що сам із цієї точки зору - частина інакшого завтра.

Доїдаю вечерю на балконі. Дивлюся вниз на дахи менших будинків, які засіяли травою в межах кампанії «М’ясо з трави». Усі кози на даху навпроти мекають, бо в сутінках із гір на полювання прилітають пугачі. Так, думалося мені, Ґа дасть нам історію з історій: невідомий чоловік удає з себе відомого. Тепер у його руках - Сан Мун. Він наближений до Великого Керівника. А коли американська делегація прибуває до Пхеньяна, він, скориставшись тим, що вся увага зосереджена на іншому, убиває прекрасну жінку собі на лихо. Він навіть не намагається від цього відмовитись. А тепер це його біографія.

Колись пробував написати власну біографію, просто щоб краще зрозуміти тих, від кого це вимагаю. Результатом є каталог, банальніший за все, що розповідали підопічні 42-го підрозділу. У моїй біографії панують тисячі дрібниць - те, що міські фонтани вмикаються лише двічі на рік, коли в столиці іноземні гості, чи що, попри заборону мобільних телефонів і те, що ніколи не бачив, щоб хтось ними користувався, головна міська вишка стільникового зв’язку стоїть у моєму районі, просто з другого боку мосту Поттон - величезна, пофарбована в зелене, прикрашена фальшивими гілками. Або спогад про те, як ішов додому і побачив цілий загін солдатів Корейської Народної Армії, які сиділи на тротуарі саме перед моєю «Славою гори Пекту», гострячи багнети об бордюр. Чи був це натяк мені, чи комусь? Чи збіг обставин?

Як експеримент, автобіографія нічого не дала: де в ній був я, де там можна побачити мене? А до того ж було таке відчуття, що, коли б дописав її, зі мною сталося б щось погане. А насправді мені просто не подобається займенник «я», от не подобається та й годі. Навіть удома, наодинці з блокнотом, мені складно писати це слово.

Допиваючи огірковий сік зі своєї миски, спостерігав, як останні промені сонця грають мерехтливим вогнем на вікнах будинку за річкою. Ми укладаємо біографії наших підопічних у третій особі задля об’єктивності. Мені було б легше так писати автобіографію, наче то історія не про мене, а про якогось безстрашного слідчого. Але тоді потрібно писати ім’я, а це нам не дозволено. І який тоді сенс писати особисту історію, якщо про вас там сказано просто «слідчий»? Кому цікава книжка під назвою «Біограф»? Ні, читати хочеться таку книжку, де є ім’я. Наприклад, «Той, хто вбив Сан Мун».

Удалині світло, відображене у вікнах, грало на воді - і мені раптом сяйнула думка.

- Я одну річ забув на роботі, - сказав батькам і пішов, замкнувши двері.

Тож поїхав через усе місто на метро до 42-го підрозділу, але вже було пізно: світло вимкнулося, коли поїзд іще був у тунелі. Присвічуючи сірниками, усі вийшли з вагонів, пішли темним тунелем на станцію «Ракван», де ескалатор тепер перетворився на звичайні сходи, і піднялися на стометрову висоту. Коли вийшов на вулицю, уже було зовсім темно, відчуття переходу з однієї темряви в іншу мені зовсім не подобалося: це було наче в тому сні командира Ґа з чорними спалахами й автобусами, що мов нічні акули. Ледь не дозволив собі уявити, що десь там позаду за мною непомітно їде американська машина.

Коли розбудив командира Ґа, він знову наче друкував свій сон, але тепер повільно, спроквола. У нас у КНДР уміють робити добротне снодійне.

- Коли ви говорили про Сан Мун, - спитав його, - ви казали, що вона була біля стіни, так?

Командир Ґа тільки кивнув.

- Вони кіно проектували на стіну будівлі, так? То ви вперше побачили її у фільмі?

- У фільмі, - сказав командир Ґа.

- І лазарет для цього годився, бо стіни в нього білі, отже, ви бачили фільм, перебуваючи надворі. А сніг був густий, бо