Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

- Ми не завдамо вам болю, - сказали ми, розбудивши його. - То була інша група. Дайте відповідь на наше просте запитання, і будете в кімнаті зі зручним ліжком.

Командир Ґа кивнув. Нам не терпілося поставити йому стільки запитань!

Але тут раптом почала стажерка К. Кі.

- Що ви зробили з тілом актриси? - спитала вона. - Де ви його сховали?

Ми взяли К. Кі за плече й вивели її з відсіку. Вона була першою стажеркою в історії 42-го підрозділу - оця вогонь-дівка. У Пубйоку всі просто озвіріли, коли побачили в корпусі жінку, але в сучасному, прогресивному відділі допитів жінка-слідчий необхідна.

- Починай помалу, - сказали ми К. Кі. - Ми зараз будуємо стосунки. І нам не треба, щоб він одразу почав захищатися. Якщо ми завоюємо його довіру, він практично сам нам усю свою історію напише!

- Та кому треба його біографія? - спитала вона. - Щойно ми знайдемо, де тіла актриси й дітей, його розстріляють надворі. Кінець фільму.

- Характер - це доля, - пояснили ми їй, нагадавши відомий вислів Кім Ір Сена. - Отже, щойно ми зазирнемо в душу підопічному, дізнаємося, що його хвилює в житті, ми будемо знати не лише все, що він зробив, а й усе, що він зробить!

Повернувшись до відсіку, К. Кі неохоче поставила більш відповідне запитання:

- Як ви вперше зустріли актрису Сан Мун?

Командир Ґа заплющив очі.

- Було так холодно, - сказав він. - Вона біля стіни лазарету. Лазарет білий. Падав лапатий сніг і затуляв її від мене. Горів військовий корабель. Їм був потрібен лазарет, бо він білий. Усередині стогнали люди. Вода горіла.

- Яка з нього користь? - пробурмотіла К. Кі.

Вона мала рацію. День був довгий. Угорі, на рівні землі, іржаво-руде вечірнє світло тяглося й тяглося через центр Пхеньяна. Був час казати «шабаш» і рушати додому, доки не вимкнули світло.

- Заждіть, - сказав Чучак. - Можна ще одне, командире Ґа?

Підопічному, здається, подобалося, коли його називали командиром Ґа.

Чучак продовжив:

- Будь ласка, скажіть, що вам снилося. І ми відведемо вас до кімнати.

- Що я їду в машині, - сказав командир Ґа. - В американській машині.

- Так, - сказав Чучак. - Продовжуйте. Ви справді водили американську машину?

Чучак був чудовим стажером - перший із міністерських синків, який справді виявився збіса корисним.

- Так, - підтвердив командир Ґа.

- То чом би не почати звідси? Розкажіть, як ви водили американську машину.

Він повільно заговорив.

- Ніч, - сказав він. - Моя рука перемикає передачу. Ліхтарі не горять, тролейбуси, переповнені робітниками третьої зміни, безшумно мчать униз вулицею Чхолліми та бульваром Возз’єднання. Сан Мун сидить поруч у машині. Я не знаю Пхеньяна. «Ліворуч, - каже вона, - праворуч». Ми їдемо до її дому за річку, на гору Тесон. Уві сні я вірю, що ця ніч буде особливою, що, коли ми приїдемо додому, вона нарешті дозволить мені торкнутися її. Вона вбрана в платиновий чосон-от, і він сяє, немов розкришені діаманти. На вулиці нашу дорогу перебігають люди в чорних піжамах, вони несуть торби, якісь харчі, якусь додаткову роботу додому, але я не сповільнюю хід. У цьому сні я - командир Ґа. Усе життя мною керували інші люди, і я намагався не ставати їм на шляху. Але командир Ґа - це чоловік, який тисне на газ.

- Уві сні ви саме й стали командиром Ґа? - спитали ми.

Але він немов не чув нас.

- Ми зрізаємо дорогу через парк Мансу, у ньому стоїть туман від ріки. У заростях родини зайняті викраданням горіхів - діти лазять по гілках і збивають їх ногами, а дорослі розколюють горіхи між камінням. Щойно в очі впадає жовте чи синє відро - стає видно їх усіх: щойно очі призвичаюються до темряви, стає видно, що вони всюди - цілі сім’ї ризикують сісти у в’язницю за викрадені з громадського парку горіхи. «Вони грають у якусь гру? - питає мене Сан Мун. - Вони такі кумедні на деревах у білому нічному одязі! Чи, може, то в них якась фізкультура? Знаєш, гімнастика. Який приємний, цікавий сюрприз. Можна ж зняти таке кіно - сім’я циркачів тренується вночі в парку! Вони мусять тренуватися вночі, бо конкуренти завжди підглядають і намагаються викрасти їхні номери. Чи ти уявляєш такий фільм на екрані?» - питає вона мене . Момент був настільки прекрасний. Я б з’їхав з мосту й утопився б разом із нею, щоб він тривав вічно, - так я кохав цю актрису, чисту настільки, що вона навіть не знала, як виглядають голодні люди!

Ми, усі п’ятеро, застигли на місці, слухаючи цю історію. Звичайно, командир Ґа заслужив на снодійне. У моєму погляді, адресованому К. Кі, було запитання: «Тепер ти розумієш тонке мистецтво допиту?»

Цією справою не можна займатися, якщо ви не маєте нескінченної цікавості до своїх підопічних. Якщо вам хочеться лише нам’яти їм боки. Ми розсудили, що Ґа - з тих, хто може сам лікувати свої рани, тож замкнули його в приміщенні, де був дезінфекційний засіб і бинти. Ми змінили свої халати на віналонові куртки і, обговорюючи його справу, стали на круті ескалатори до пхеньянського метро. Варто відзначити, що в підопічного зміна особистості зайшла вже доволі далеко - йому вже й сниться, що він командир Ґа. Варте уваги й те, що він починає свою історію як любовний роман, з краси та поєднання співчуття й бажання захистити. Він не починає історію з того, звідки в нього взялася американська машина. Не каже, що вони повертаються додому зі святкування, улаштованого Кім Чен Іром, де на потіху гостям на Ґа був здійснений напад. З його поля зору зникає те, що він якимось чином розправився з чоловіком жінки, яку «кохає».

Так, ми знаємо деякі факти історії Ґа, так би мовити, її зовнішній бік. Уже кілька тижнів столицею ходять чутки. А от саме внутрішню будову цієї історії й належало нам розкрити. Уже можна було сказати, що перед нами - початок найбільшої, найзначнішої з будь-коли записаних нами біографій. Мені вже уявлялася обкладинка біографії командира Ґа. Уявлялося справжнє ім’я підопічного, хай яким воно виявиться, витиснене на корінці. У моїй уяві ця книжка вже була завершена.