Читати книгу - "Чарівне горнятко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сердитий пан, але мовчить і дивиться, що далі буде.
Якось ув'язали вони те все шпагатом і палкою, хлопчина взявся за дишло, і поїхали.
Пан як таке побачив, сів у бричку, доїхав до верби і повісився.
Тим часом бідняк і виміняний хлопець привезли все додому. Хлопець — у руки ціпа і став молотити.
По сусідству жив дуже заздрісний багач. Дивився він, як цілий день працював хлопчина, і почав підмовляти його.
— Може, ти перейшов би до мене служити?
— Добре, закінчу молотьбу і прийду до вас договоритися, — відповідає хлопець.
Приходить до багача. Посиділи, поговорили, і дійшло до головного:
— Буду вам служити, — каже хлопчина, — але при тій умові, як дозволите, аби я вас уколов шилом у м'яке місце.
— Дай подумати, — каже багач.
— Думайте. Я завтра прийду, і скажете: чи згідні, чи ні. Хлопчина пішов, а багач каже жінці:
— Я одягаю двоє штанів, а ти бери шило і коли мене.
Жінка — шило в руки і починає колоти, а багач — у крик. Бере він під штани ще й баранячу шкіру. Жінка знову шпигає.
— Болить?
— Не чути.
На другий день прийшов хлопчина і питає:
— Згідні ви чи ні?
— Згідний.
Пішов хлопець до кузні, зробив собі метрове шило з колодкою на півметра і з тим інструментом — до багацької хати.
Як побачив багач те шило, так зразу і помер.
— Йому завжди було всього мало, то, може, сира земля нагодує його нарешті?! — сказав хлопчина людям, що збіглися, і пішов кудись.
Куди — ніхто не знає.
ЯК ЦАРСЬКИЙ СИН БІДУ ШУКАВ[83]
Був цар і мав єдиного сина. Син ходив до школи і там почув від інших дітей, що на світі є біда. Одного разу питає він свого тата, що це таке. Батько й відповідає:
— Не знаєш, синку, що це таке, то й не треба тобі знати.
Та син був упертим, покинув школу і каже батькові:
— Дайте мені дванадцять козаків, і піду я у світ біду шукати.
Дав батько синові козаків і спорядив його в дорогу. Далеко не від'їхали, може, сотню-дві кілометрів, і побачили широку річку. Понад водою йшла дорога, і поїхали нею.
Раптом царевич побачив трепету і каже:
— Тут би нам добре було покупатись і відпочити під трепетою.
Звернули з дороги на луг і не встигли роздягнутися, як їх обійшла вода..
Тоді царевич подумав, що недалеко йшов, а вже біду знайшов.
Сидять не день та не два під деревом. Поки були харчі — їли; а як не стало — били коней, потім і сідла поїли, а нарешті по черзі почали один одного їсти.
Під кінець залишився царевич сам. Сидить не ївши день, сидить другий, а на третій припливає до нього ведмідь.
— Врятуй мене, ведмедику-брате, — проситься царевич.
— Присягайся, що ти мене не покинеш до самої смерті, то я тебе звідси вирятую.
Заприсягнувся. Ведмідь і каже:
— Ти голодний, не втримаєшся на мені. Я мушу тобі принести чогось, щоб ти підкріпився.
Ведмідь поплив назад, а через якийсь час повернувся і приніс зайця в зубах.
З'їв того зайця царевич, сів на ведмедя, і пливуть. Допливли до суші, а далі вже разом пішли.
Зайшли в якесь село. Дивляться, в селі ходять люди як люди, а роти у них звірячі.
Ідуть далі, дійшли до роздоріжжя. На роздоріжжі стоїть каплиця. Слухають, а в середині щомиті лише «тік-так!» Здивувався царевич, і дуже захотілося йому дізнатися, що там є.
В цей час надійшов якийсь чоловік, і царевич питає його:
— Хто має ключ від цієї каплиці?
— Ген там живе той ґазда, якому належить ця каплиця, — і чоловік показав на недалеку хату.
Заходить царевич у двір до ґазди разом із ведмедем. Як побачили люди звіра, перелякалися. Пояснив царевич, що його привело сюди, і пообіцяв, що ведмідь нікому нічого не зробить.
Переночували в ґазди, а вранці царевич побачив його дочку і пообіцяв ґазді, що ожениться на ній.
Готуються до весілля, а він з дівкою говорить у садочку.
— Скажи мені, що твій тато має у тій каплиці?
— Я тобі скажу, — відповідає вона, — як повінчаємося. Відгуляли весілля, першої ночі по тому молода вкрала в батька ключ і пішла зі своїм чоловіком до каплиці. Відкрили її, а там висить золота шабля.
— Відчепи шаблю, а на те місце вішай свою, — порадила царевичу дружина.
Переночували, а вранці дочка каже батькові:
— Ми йдемо в поле. Я хочу показати чоловікові, котра наша нива.
Бере вона чорного кота із собою, і йдуть у поле. Як вийшли за село, вона каже:
— Витягай шаблю.
Витяг шаблю.
— Кажи: преч мене, преч мого ведмедя, преч мою жінку. Най той кіт кров'ю стане.
Сказав, а з кота лише кров потекла.
Повертаються вони додому, і по дорозі подумав собі царевич, що його батько і мати в добрі живуть, а він мусить жити з такою жінкою, у якої звірячий рот.
Однієї ночі, щоб ніхто не почув, він з ведмедем утік з того двору. Вийшли вони в поле, царевич витяг шаблю, повернувся обличчям до села і каже:
— Преч мене, преч мого ведмедя, преч мого тата, що мій тато військо має, най це село кров'ю стане!
Не пройшло і п'яти хвилин, як царевич вже по коліна в крові стояв.
Каже ведмідь до нього:
— Сідай на мене, бо ще втопишся.
Поїхав царевич на ведмеді і дістався до якогось села.
У цьому селі залізнична станція була. Пішов царевич прямо до начальника. Сказав, що він той і той. Дали йому окремий вагон, і разом з ведмедем царевич щасливо доїхав додому.
Як побачив цар сина з ведмедем, то перелякався до смерті.
А син і говорить:
— Не бійтеся. Я недалеко йшов, а біду знайшов. Цей ведмідь врятував мене від смерті, і я його не покину, поки і жити буду.
Живе собі царевич спокійно, аж раптом дочувся, що сусідній цар хоче війну розпочинати.
— Виступайте першим, — каже син батькові.
— Не можу, сину, у нас сила мала, — відповідає батько.
— Спробуємо. Скажіть лише вивести завтра п'ять коней за місто.
На другий день вивели слуги п'ять коней за місто, цар з сином виїхали туди ж на машині, син витяг шаблю і промовив:
— Преч мене, преч мого тата, що мій тато військо має, най ці коні кров'ю стануть!
Як побачив це
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівне горнятко», після закриття браузера.