Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

Перечитаємо тепер катрени, присвячені образу «Генія, що розкриває бюст Природи». Вони потребують пояснення один через одного. Наприклад, перший катрен попереджає хлопчика, який розкриває статую Ізіди, що він може бути нажаханий її страхітливим виглядом. Другий вірш використовує мотив смерті, що тяжіє над блюзнірським розкриванням, та запрошує хлопчика, якщо він хоче жити, повернутися й подивитися позаду себе, тобто, якщо пригадати картину, на гори та дерева, розміщені на задньому плані. Ми маємо, таким чином, справу із критикою традиційної інтерпретації розкривання статуї Ізіди-Артеміди. Природа є живою і рухливою, а зовсім не застиглою статуєю. Дослідження, яке претендує на розкриття таємниць природи шляхом експериментування досягає не живої природи, а чогось застиглого та нерухомого. Експериментатор, як каже Мефістофель учню, у своєму намаганні зрозуміти живе, позбавляє його духовного виміру та отримує лише якісь шматки[867]. Повернувшись, хлопчик побачить Природу, проте не у «застиглій» формі, а живу Природу, що перебуває у становленні. Природу потрібно шукати там, де вона є. І не потрібно шукати щось мертве за межами живої видимості.

«І якщо ти, безумцю бідний, хочеш жити». Антична Ізіда казала: «Жоден смертний не знімав мій пеплос[868]». Отже тому, хто зніме покривало з богині, загрожує смерть. Водночас, на думку Ґьоте, йдеться радше про духовну смерть. Уявляючи Природу як загорнуту покривалом, дослідник ризикує загіпнотизувати себе тим, що нібито заховано за покривалом і більше не помічати становлення та живої Природи. «Шанувати таємницю» означає вдовольнитися тим, що бачиш Природу, якою вона є, не силуючи її експериментуванням, яке вражає нормальний спосіб функціонування природи та змушує її перетворюватися на штучні й протиприродні стани. На думку Ґьоте, єдиним цінним інструментом, який дає нам змогу пізнавати природу, є наші почуття, сприйняття, кероване розумом, та, зокрема, естетичне сприйняття природи. Для Ґьоте, як ми бачили, мистецтво є найкращим інтерпретатором природи[869].

2. Науковий метод Ґьоте [870]

Ідея таємниці природи та образ покривала Ізіди передбачали розрізнення зовнішньої видимості та реальності, що перебуває за цією видимістю. Ось чому Ґьоте відкидав опозицію внутрішнього та зовнішнього, що була виражена, наприклад, віршем швейцарського поета Галлера:

Всередину природи

Не проникає жоден тварний розум.

Щасливець той, кому вдалось побачить

Саму її лиш зовнішню оболонку[871].

На думку Ґьоте, погодитися із твердженням, що Природа відмовляється себе показувати, означає прийняти одну з двох можливих настанов: або скоритися перед незнанням, або дозволити експериментальне насильство. Він рішуче заперечує твердження Галлера:

Усе дає природа щедро й щиро.

Вона не має ні ядра,

Ні оболонки.

Вона присутня вся й одразу[872].

Ці щедрість та щирість повністю протилежні настанові тієї Природи, яка «любить приховуватися» та відмовляється себе показувати. Ці риси відповідають уявленню про Ізіду без покривал. Немає опозиції між феноменом і тим, що приховується за феноменом.

Але чому тоді в останньому катрені поеми «Геній, що розкриває бюст Природи» ми знаходимо ту саму опозицію внутрішнього та зовнішнього?

Якщо ти досягнув, що твоя інтуїція

Проникає одразу всередину,

А потім повертається назовні,

Тоді ти обізнаний якнайкраще.

Як може йтися про те, щоб проникнути всередину та, потім, повернутися назовні? Коли Ґьоте висловлюється у такий спосіб, він має на думці не рух експериментального пізнання, який відштовхується від зовнішнього феномену задля відкриття щось на кшталт внутрішнього механізму, здатного пояснити феномен, а рух інтуїтивного пізнання, який вловлює ґенезу, зростання, phusis у грецькому сенсі, формотворчий порив, nisus formativus[873], що рухається зсередини назовні. Форма не є Gestalt — нерухома конфігурація, вона є Bildung — формування, зростання. Ґьоте розповідає, що йому сподобалося у «Критиці здатності судження» Канта саме присутня тут аналогія між життям мистецтва та життям природи, «притаманний обом спосіб дії зсередини назовні»[874]. Є щось берґсонівське у цій теорії живої інтуїції природи, «що її можна досягнути лише залишаючись собою, будучи рухливим і гнучким»[875]. Науковий метод Ґьоте полягає в уважному сприйнятті руху формотворення[876]. Це, насамперед, якась морфологія. Потрібно бути дуже уважним до кожної окремої форми та спостерігати її протягом тривалого часу. Потім потрібно намагатися сприймати форми в їхньому зв’язку з іншими формами, виділяти, таким чином, зчеплення, якусь послідовність, у яку вони генетично організовуються, бачити форми в їхній метаморфозі, їхнє народження одна з одної, та, зокрема, що є найбільш важливим для Ґьоте, відкривати просту та фундаментальну форму, Unform, на основі якої розвивається серія трансформацій. Саме у такий спосіб відкриватимуть, що формування рослини, насправді, є метаморфозою листка, що утворення кісток черепа є метаморфозою хребта, що утворення кольорів є метаморфозою світла, яке контактує із темрявою за посередництва непрозорого середовища. Феномен, що є основою процесу метаморфози, Ґьоте називає Urphänomen, первісний феномен, адже немає нічого, окрім нього, у феноменах, що постають перед нами, та, водночас, відштовхуючись від нього, можна висвітлити будь-який найбанальніший випадок нашого повсякденного досвіду[877]. Завдяки цьому методу Ґьоте сподівається відкрити якийсь ідеальний прототип, наприклад, якусь первісну рослину, відштовхуючись від якої можна сконструювати усі можливі рослини[878]. Чуттєве сприйняття природи перетворюється, таким чином, на інтелектуальне сприйняття, що відкриває первісний феномен, який сприймають у чуттєвому феномені. Як каже Ґьоте у передмові до «Теорії кольорів», уважно дивитися на світ вже означає будувати теорію[879]. «Блакитний колір неба відкриває нам фундаментальний закон хроматики. Марно шукати за феноменами. Вони і є теорією»[880].

3. «Загадка при світлі дня»

Відтак Ізіда не має покривал, а отже таємниці Природи також немає.