Читати книгу - "Нічний адміністратор"

Полум’я свічки кидало на їхні обличчя золотистий відблиск. Деніел потягнув її за руку. Вона встала, глянула на музикантів і покликала когось знайомого. Підібравши вгору свою багатошарову спідницю, вона перекинула через кам’яну лавку спочатку одну ногу, потім іншу, легко, немов дівчина-підліток, яка перелазить через садову огорожу. Джед і Деніел пішли кам’яними сходами вниз, тримаючись за руки. «Вона лише гейша вищого класу, — говорив про неї Берр. — Більше за нею жодних гріхів».

«Залежить, що вважати гріхом», — подумав Джонатан, дивлячись, як вона взяла на руки Деніела.

Час зупинився. Гурт награвав повільну самбу. Деніел обхопив руками стегна Джед, немов ось-ось зіллється з нею. Грація Джед була майже злочинною. Джонатанові фантазії порушило несподіване сум’яття. Щось жахливе сталося з Деніелевими штанцями. Джед підтримувала їх руками, намагаючись зарадити його сорому сміхом. Виявилося, що відірвався верхній ґудзик штанців, але Джед швиденько зімпровізувала і знайшла вихід з ситуації, пристібнувши їх на поясі шестидюймовою шпилькою, яку вона позичила в Мелані Роуз. Роупер стояв, спершись на перила, і спостерігав за ними, немов гордий адмірал, що оглядав свій флот. Зловивши на собі його погляд, Деніел ненадовго відпустив Джед, щоб по-дитячому помахати Роуперу з боку в бік. Роупер відповів, піднявши вгору великий палець. Джед послала Роуперу повітряний поцілунок, а потім взяла Деніеле-ві руки в свої і відхилилася назад, нашіптуючи ритм, під який хлопчик мав пританцьовувати. Самба пришвидшилася. Деніел захопився танцем і розслабився. Плавність рухів стегон Джед — це грубе порушення громадського порядку. Найгіршій людині на землі неабияк пощастило!

Джонатан перевів погляд на терасу і побіжно огледів решту Роуперових гостей. Фріскі і Таббі сиділи з протилежних кінців столу: Фріскі тримав на прицілі лівий фланг, Таббі прикривав сектор зі столиками і танцмайданчиком. Обоє чоловіків зараз здавалися Джонатану більшими, ніж він їх пам’ятав. Лорд Ленгборн, чиє біляве волосся все ще було зібране у хвостик, мило бесідував з чарівною англійкою, а його непривітна дружина кидала сердитий погляд на танцівників. Навпроти них сидів майор Коркоран, який нещодавно став лейб-гвардійцем, і напружено намагався причепити ітонську стрічку до пошарпаної шапки-па-намки. Він галантно розмовляв з незграбною дівчиною у закритій сукні. Вона спочатку насупилася, потім зашарі-лася і захихотіла, а далі виправилася і напхала цілий рот морозива.

Згори долинав високий голос Генрі, який виводив ка-ліпсо про дуже-сонну-дівчину-яка-все-ніяк-не-засне. На танцмайданчику Деніел пригорнувся грудьми до живота Джед і схилив голову їй на груди, а руками все ще стискав її стегна. Джед заколихувала Деніела у своїх обіймах.

— У тої, за шостим столиком, циценята — як тепленькі цуценята, — заявив О’Тул, штовхаючи Джонатана в спину тацею, заставленою пуншем «Мама».

Джонатан востаннє впився поглядом у Роупера. Той обернув обличчя до моря, де від його казкової підсвіченої яхти і до горизонту пролягла місячна доріжка.

— Сьє Лямон, алілуя, сер! — закричав Мама Лоу, відштовхнувши О’Тула в бік. На ньому була пара старих галіфе і тропічний шолом, а в руках — знаменитий чорний кошик і стек. Джонатан пішов слідом за Мама Лоу на балкон: увесь в білому, він почувався немов мішень. На балконі Джонатан вдарив у мідний дзвін. Луна дзвону ще не встигла стихнути над морем, як діти з компанії Роупера вже вискочили з тераси на доріжку, а за ними пішли менш проворні дорослі на чолі з Ленгборном і парою тоненьких молодих парубків з категорії тих, хто може собі дозволити грати в поло. Музиканти вдарили у барабани, факели, які стояли по периметру, згасли, і від кольорових прожекторів танцмайданчик засвітився, мов ковзанка. Коли Мама Лоу пробрався на центр сцени і ляснув батогом, Роупер і його близьке оточення почали займати свої попередньо зарезервовані місця у першому ряду. Джонатан зиркнув на море. Білий моторний катер, який міг виявитися «Сигаретою», зник. Мабуть, об’їхав мис і поплив на південь, подумав він.

— Ось тут, де я стою, стартові ворота! Я відшмагаю батогом десять разів кожного нігер-краба, який насмілиться побігти до пострілу стартового пістолета!

Шолом спав Мама Лоу на потилицю і він, імітуючи британський акцент, виконував свою знамениту роль колоніального правителя.

— Це історичне кільце, ось тут, біля мене, — говорив він, вказуючи на червону пляму біля своїх ніг, — це фініш. Кожен краб ось тут у корзині має персональний номер. Кожен краб з цього кошика ось тут має шкварити на всіх парах, інакше я йому такого перцю всиплю! Кожен краб, який не доплентається до фінішу ось тут, миттєво опиниться в юшці.

Почувся новий ляскіт батога. Сміх вщух і запала тиша. На краю танцмайданчика Кремез і Плаксій розвозили безкоштовні порції пуншу з ромом на старому візочку, в якому колись возили самого малюка Лоу. Старші діти всілися на підлозі, схрестивши ноги, двоє хлопців ще й схрестили руки на грудях, а дівчата обхопили руками коліна. Деніел сперся на Джед, запхавши великий палець у рот. Роупер стояв поруч із нею. Лорд Ленгборн зробив фотографію зі спалахом, чим дуже роздратував майора Коркорана.

— Сенді, дорогенький, ради Бога, чому б нам просто не закарбувати це в пам’яті? — прошепотів він на весь амфітеатр.

Місяць нависав над морем, немов пергаментний ліхтарик. Вогні пристані переливалися і вигравали мерехтливою аркою. На балконі, де стояв Джонатан, О’Тул по-власницьки поклав руку на задницю Мелані Роуз, а вона й не думала цуратися його дотиків. Лише міс Амелія в своїх бігудях продовжувала займатися роботою. Крізь залите білим світлом кухонне віконце позаду них було видно, як зосереджено вона перераховувала готівку.

Музиканти знову забили в барабани. Мама Лоу нагнувся до чорного плетеного кошика і різко підняв кришку. Краби перебували в стані готовності номер один. Залишивши свій дитячий візок напризволяще, Кремез і Плаксій кинулися до глядачів, тримаючи в руках стоси квитків.

— Забіг по троє, всі краби однакової ваги! — долинули до Джонатана крики Кремеза.

Мама Лоу звернувся до глядачів у пошуках добровольця.

— Мені потрібна, мені потрібна! — кричав він зболеним голосом чорношкірого чоловіка. — Мені потрібна гарненька біленька чистюсінька дитинка, яка виконає свій обов’язок щодо цих дурнуватих крабів і не дозволить себе здурити чи до себе огризатися. Ви, сер! Я покладаю свою надію покірного простацького чоловіка на вас

Його батіг показував на Деніела, який видав серйозно-комічний скрик і заховав обличчя у спідниці Джед, а потім побіг у кінець залу. Але одна з дівчаток уже виходила на сцену. Джонатан почув, як ті двоє гравців у поло підбадьорювали її своїми вигуками.

— Молодець, Саллі! Сальс, покажи їм усім!