Читати книгу - "Війни Міллігана"

Незважаючи на такий тиск колег, вона продовжувала бачитися з Біллі двічі на тиждень, але ворожість з боку персоналу було важко ігнорувати.

— Ніхто особливо мене не підтримував. Таке враження, що вони борються проти мене і проти Біллі також. Мені доводилося постійно пояснювати, що саме я виписую, для чого, що відбувається… У цій терапевтичній команді я мала найкращу освіту — але інших підтримував доктор Лінднер. Усі були проти мене. Я просто казала, що зроблю все, що зможу — і не заради себе, а заради Біллі.

Більшість лікарів не хотіли визнавати того, що Біллі змінює особистостей і через це може поводитися неадекватно. Вийшов один Біллі — розважавсь у місті інший — повернувся потім взагалі третій, який і отримав покарання за те, що прийшов пізніше, і його позбавляли привілеїв. Загалом вони просто не вірили у СМО. А коли доктор Керолін намагалася заперечувати — Лінднер наказував їй робити те, що вважає за потрібне команда.

На одному із судових слухань вона разом з доктором Колом, психологом Дороті Тернер і доктором Джорджем Ґардінґом свідчила, що Біллі страждає на СМО. Це було очевидно для всіх, хто близько знав Біллі, адже його особистості постійно перемикалися. Але доктор Лінднер сказав, що в Біллі псевдопсихопатична шизофренія. Сама доктор Керолін ніколи про таке не чула — можливо, це було якесь застаріле формулювання. Тоді Лінднеру це минулося, бо то була його власна думка. Тепер же він отримав можливість нав’язувати своє бачення іншим.

Таким чином, доктору Керолін доводилося постійно боротись. І справа не тільки в Біллі, а в боротьбі за владу, у якій вона раптом опинилася. Виявилось, що варто лікарю діагностувати СМО — він миттю отримує проблеми. Коли Біллі дізнався, що на Стеллу Керолін почали нападати так само, як і на доктора Кола та доктора Бокс, він впав у депресію і його загальний стан погіршився.

У той же час голова відділу умовно-дострокового звільнення Джон Шумейкер знов почав говорити, що Мілліган порушив умови (тримав пістолет у своїй квартирі), на яких його випустили з Лебанонського виправного закладу десять років тому. І це не зважаючи на вирок «невинний у зв’язку з психічною хворобою». На думку Шумейкера, вісім років, які Біллі провів у лікарняних закладах з максимальним ступенем безпеки, не враховуються за в’язничний строк, адже протягом цього часу його не можна було заарештувати за порушення УДЗ. Шумейкер був непохитний: як тільки Міллігана вилікують і звільнять з-під опіки суду, він заарештує його та відправить у в’язницю на ті тринадцять років, що він ще має відсидіти за пограбування на шосе. Тоді як у цій справі адвокат Біллі, не знаючи про психічну хворобу двадцятирічного юнака, домовився про визнання вини до суду.

Шумейкер продовжував наполягати на своєму навіть попри те, що згідно із законодавством штату, час, проведений недобровільно у лікарнях з максимальним ступенем захисту, враховується за відбування строку.

— Мені не подобається, що штат пропонує враховувати час у психіатричних лікарнях за час умовно-дострокового звільнення. Я збираюся використати справу Міллігана для перегляду і скасування цього закону.

Громадський захисник округу Франклін Джим Кура не вірив, що це справжні мотиви Шумейкера. Така резонансна справа — не найкращий вибір для зміни законодавства.

— Я вам кажу, це повне безглуздя, — заявив він. — Я і Шумейкеру так сказав. А він все одно стверджує, що за допомогою справи Біллі хоче лише змінити інтерпретацію цього закону. Для таких цілей є і менш заплутані справи. Випадок Біллі — поганий вибір для прецеденту, бо він надто вже унікальний і такий прецедент буде важко використати у подальшому для інших справ.

Пізніше він пояснив свою думку детальніше:

– Є й інші мотиви, які, власне, мені здаються більш імовірними. Біллі прославився, і для таких, як Шумейкер та інші можновладці, він став утіленням боротьби з системою. І тепер вони хочуть відплатити йому. Крім того, за рахунок Біллі можна просувати політичну кар’єру. Це як боротьба проти Саддама Хусейна. Він став легкою здобиччю для політиків і преси. Уже тільки цього достатньо для того, щоб атаки на Біллі не припинялися. Для них це голоси, це продаж примірників, це інтерес людей. Так завжди було, — він зозла вдарив кулаком об долоню. — Біллі доводиться битися проти могутніх людей. Множинні особистості та психологічні проблеми мають один серйозний недолік — ти перетворюєшся на параноїка, — засміявся він. — Хоча яка ж це параноя, коли вони справді постійно у тебе за спиною? У Біллі так і є — вони й на мить про нього не забувають.

Як тільки суддя Мартін наказав перевести Міллігана у відкриту установу під нагляд доктора Керолін, Шумейкер відправив директору Регіонального центру судової експертизи офіційний ордер від 27 червня 1985 року:

«…Цим документом ми даємо право та наказуємо заарештувати та утримувати Вільяма Стенлі Міллігана у будь-якому відповідному закладі до подальших дій адміністрації відділу умовно-дострокового звільнення. Цей документ є достатнім для проведення арешту. Як порушник умов УДЗ, вказана особа позбавляється права на заставу».

Директор Психіатричної лікарні Центрального Огайо, К. Хатчінсон-Бардін, регулярно зустрічалася з Біллі як його особистий агент та арт-терапевт. 1 липня 1985 року у своєму звіті вона записала, що Біллі дотримується встановленого у відділенні розпорядку, що вони поступово збільшують час, який він може проводити за межами відділення, що він почав бігати, відвідувати буфет і ходити на прогулянки з іншими пацієнтами. На основі цього звіту суддя Мартін склав обмежений список осіб, у супроводі яких Мілліган має право виходити за межі клініки. У цей список увійшла Беккі Б. — молода випускниця університету Огайо, яка познайомилася з Біллі під час його «випробувального» періоду у Афінах. Тепер у Колумбусі вона почала бачитися з ним регулярно. Соціальний працівник Глорія Застроу розповіла, що провела з Беккі чимало часу і дійшла висновку, що вона — досить розважлива та щира людина. Беккі лише нещодавно отримала диплом бакалавра з психології та шукала можливості працювати з дітьми, а згодом планувала здобути освіту у сфері спортивної психології.

У своєму звіті від 10 липня 1985 року Застроу зазначила: «Він втрачає час, не може згадати, що з ним відбувалося. Постійно забуває деякі речі — і це його турбує. Йому доводиться нагадувати про зустрічі з лікарями, про різні заплановані речі тощо».

Доктор Керолін проконсультувалася з доктором Колом щодо його досвіду використання «Амобарбіталу» під час лікування Біллі у Афінах. Незважаючи на медичні протипоказання сильних барбітуратів, до яких розвивається звичка,