Читати книгу - "Одного разу на Різдво"

Нарешті я дійшла, і, коли порівнялася з ним, він нарешті обертається й дивиться на мене. Його матуся казала, що в цей момент він має підняти мою вуаль. Складно, бо на мені немає вуалі. Я мала б їм сказати, але не хотіла, щоб мене змусили зробити щось зайве, навіть заради збереження миру. Натомість віддала перевагу тоненькій гірлянді 1920-х років, яку перукарка вплела мені у волосся разом із тендітними живими квітами. За дивовижним збігом, вона знайшлася в тій самій крамниці, що й моя сукня. Гірлянда неймовірно гарна: це прекрасний золотий дріт, усипаний коштовними морськими створіннями — мушлями, морськими кониками і, звісно, морською зіркою. Для нетренованого ока ця річ просто скидається на доречний убір нареченої, але, я сподіваюся, Оскар побачить інтимний натяк на нашу історію.

Попри те, що на мені немає вуалі, руки Оскара рухаються, щоб підняти її. Він сьогодні відпрацював подумки кожен крок. На якусь мить вигляд у нього спантеличений, потім я всміхаюся та ледь помітно хитаю головою.

— Без вуалі, — кажу самими губами, а він м’яко сміється.

— Ти чарівна, — шепоче у відповідь.

— Дякую, — усміхаюся, а його темні очі занурюють мене в кохання.

Від його обрізаних джинсів і майки нас відділяє цілий світ, але я бачу його саме таким. Мій Робінзон Крузо, мій порятунок, моє кохання. Гадаю, він навіть не помітив, що за моєю спиною немає Сари. Мабуть, він навіть не помітив би, якби преподобний зрікся свого строгого образу та затанцював біля вівтаря ірландську джигу. Бо очі його — тільки на мені, сповнені подиву, радості, кохання. Попри те, що Люсіль намагалася планувати наше весілля, мов військову операцію, вона не врахувала таких моментів. А саме їх я пам’ятатиму ще довго, після того, як мій мозок позбавиться лососевого мусу, бо той зайняв надто багато місця. Оскар — увесь жага та пристрасть, кожним дюймом він — наречений. У нього все ідеальне: артистичний вигин волосся, чорний виблиск весільних черевиків, темні палкі очі, якими він дивиться на мене, ніби вперше. Чи був колись якийсь інший чоловік таким картинно-ідеальним нареченим? Можна подумати, що всі ці дрібненькі молодята, що прикрашають верхівки весільних тортів у всій країні, виліплені з нього.

Цікаво, що надумає Її Величність Люсіль про моє вбрання без вуалі. Мабуть, у неї в захресті прихована валізка із запасною вуаллю — так, про всяк випадок. Безсумнівно, вона спробує змусити мене одягти її, щойно ми вийдемо звідси.

Коли священик запитав, чи знає хтось якесь законне заперечення проти нашого шлюбу, у мене блискавкою сяйнула коротка думка про Сару: а раптом вона увірветься до церкви та сповістить усім, що я накоїла.

Звісно, цього не трапилося. І вже — здається за кілька секунд — я відчуваю, що йду проходом, на третьому пальці лівої руки — Оскарова платинова обручка з діамантом. Б’ють церковні дзвони. Ми йдемо, тримаючи одне одного за руки, усі аплодують. Перед тим, як вийти на бліде зимове сонячне світло, Оскар дбайливо зав’язує стрічки мого хутряного палантина й цілує мене.

— Моя дружина, — шепоче він, тримаючи в долонях моє обличчя.

— Мій чоловік, — відказую я, повертаю обличчя та цілую його долоню.

Моє серце таке повне, що ось-ось розірветься, я відчуваю чисту радість цієї простої істини: він мій чоловік, я його дружина.

Фотографу довелося добряче спітніти, поки він збирав докупи обидві наші родини. Оскарова матуся, здається, вирішила керувати процесом; моя мила мама навіть відвела мене вбік, щоб повідомити, що вона ладна придушити Люсіль до завершення цього дня. Ми трохи посміялися, влаштувавши пантоміму, ніби ми її душимо, потім зробили серйозні обличчя та повернулися на свої місця — позувати далі.

Моя родина — єдина причина, чому я ще не з’їхала з глузду. Оскарова колишня, Крессіда, сплутала мого брата з офіціантом і поскаржилася, що її шампанське недостатньо охолоджене. Тож він освіжив його кубиками льоду, які виловив у найближчому відерці з водою. Коли ж вона, заставши його за цим заняттям, пригрозила йому звільненням, той із величезним задоволенням повідомив, що він мій брат, звісно, скориставшись при цьому найсильнішим бірмінгемським акцентом. Братик ще не відійшов від пиятики з приводу дня народження мого чудового малюка-небожа, Томаса, який сьогодні такий схожий на ангелика, що майже відтягнув від мене загальну увагу. Деріл незадовго до того відкликав мене вбік для невеличкої душевної розмови та запитав, чи я згодна бути хрещеною Тома прийдешнього літа — від таких пропозицій на власному весіллі кожна дівчина сльозу пустить! Я так люблю свою родину, а сьогодні особливо, коли з Оскарового боку така величезна кількісна перевага.

— Пані та панове, час для промов.

О Боже! Я геть забула, що Сара мала виголошувати промову. Вона навмисно вписала її в програму під номером один, її відсутність переламає ретельно складені плани Королеви Люсіль. Можна було б якось цьому зарадити, якби я здогадалася її про це попередити, але я нічого не зробила, тож тепер червонопикий тамада щойно запросив усіх привітати почесну дружку гарячими оплесками. Люди плескають, але повільно, уривчасто, розгублено: натовп знає, що щось не так, а от що робити — не знає. Божечко, персонал тут узагалі спілкується між собою чи ні? Можна ж було зрозуміти, що, коли головний стіл був спішно перенакритий після нашого прибуття, це означало, що Сари не буде, але ні: тамада й надалі викликає її ім’я знову й знову та дивиться на нас із очікуванням. Оскар, благослови його Боже, переляканий, бо знає: йому слід щось зробити, але й гадки не має, що саме. Люсіль нахиляється вперед та дивиться на мене з виразом «зроби щось негайно». Я вдивляюсь у море облич перед собою та починаю здійматися на ноги, міркуючи, що, в біса, може зараз вийти з моїх вуст. Брехати людям віч-на-віч про причину Сариної відсутності було нестерпно. Я не певна, що зможу просто в очі збрехати всім цим людям на одному диханні. Але що маю їм сказати? Що Сара дізналася, ніби я колись любила її хлопця, і тепер не може мене бачити? Серце починає калататися, я відчуваю, що обличчя червоніє. Потім чую, що хтось відсуває свого стільця по паркету та прочищає горло, щоб почати говорити.

Це Джек.

Залою пробігає гомін, тихий гомін передчуття: зараз, мабуть, буде цікаво.

— Оскільки Сара не змогла прибути, Лорі попросила мене сказати кілька слів замість неї, — він дивиться на мене із запитанням в очах.