Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Та невже! - гнівно вигукнув прем’єр-міністр.

- Я не заперечую, що моральний дух у міністерстві зараз низький, - зізнався Фадж. - Усе це, а потім ще втрата Амелії Боунз...

- Втрата кого?

- Амелії Боунз. Голови відділу дотримання магічних законів. Ми гадаємо, що Той-Кого-Не-Можна-Називати міг її вбити власноручно, бо це була надзвичайно обдарована чаклунка, і... і все свідчить на користь того, що вона чинила йому серйозний опір.

Фадж прокашлявся, а тоді, як здалося, через силу перестав крутити котелка.

- Але ж про те вбивство писали газети, - миттю забув про свій гнів прем’єр-міністр. - Наші газети. Амелія Боунз... там повідомлялося, що це була самотня жінка середнього віку. Це було... жорстоке вбивство. Був великий розголос. Поліція просто збита з пантелику, ви розумієте.

Фадж зітхнув.

- Ясно, що збита. Її ж убили в замкненій зсередини кімнаті, правда? Зате нам достеменно відомо, хто саме її вбив, хоч ми анітрохи не наблизилися до того, щоб його зловити. А тоді ще й Емеліна Венс, про неї ви, мабуть, не чули...

- Ще й як чув! - вигукнув прем’єр-міністр. - Це сталося, між іншим, недалечко звідси, якраз за рогом. Газети цю подію смакували: «Порушення закону й порядку під носом у прем’єр-міністра...»

- І ніби цього було замало, - вів далі Фадж, майже не слухаючи прем’єр-міністра, - розвелося повно дементорів, їхні зграї нападають скрізь...

У добрі старі часи ця фраза здалася б прем’єр-міністрові якоюсь тарабарщиною, але тепер він був мудріший.

- Я думав, що дементори охороняють в’язнів Азкабану, - обережно уточнив він.

- Так було, - втомлено пояснив Фадж. - Колись. Тепер вони залишили в’язницю і приєдналися до Того-Кого-Не-Можна-Називати. Мушу зізнатися, що це був удар у спину.

- Ви начебто казали, - перепитав прем’єр-міністр, відчуваючи, як його охоплює жах, - що ці істоти висмоктують зі своїх жертв надію й радість?

- Саме так. І вони розмножуються. Ось чому стоїть такий туман.

Прем’єр-міністр відчув слабкість у колінах і впав у найближче крісло. Від думки про невидимих істот, що тиняються по містах і селах, сіючи серед виборців відчай і безнадію, він трохи не зомлів.

- Послухайте мене, Фадж... ви мусите щось зробити! Ви міністр магії й несете за це відповідальність!

- Мій любий пане прем’єре, невже ви вважаєте, що після таких подій я залишився міністром магії? Мене звільнили три дні тому! Уся чаклунська громада два тижні вимагала моєї відставки. Я за увесь термін свого перебування на посаді ще не бачив чаклунів такими згуртованими! - зробив відважну спробу всміхнутися Фадж.

Прем’єр-міністрові на мить забракло слів. Хоч він і був обурений ситуацією, в якій опинився, та не міг не співчувати цьому зіщуленому чоловікові, що сидів навпроти.

- Я вам співчуваю, - видушив він нарешті. - Чим можу допомогти?

- Це дуже люб’язно з вашого боку, пане прем’єре, але нічим. Мене прислали повідомити вас про останні події й відрекомендувати мого наступника. Я думав, що застану його тут, та йому, звичайно, зараз ніколи, бо стільки всього діється.

Фадж озирнувся на портрет гидкенького чоловічка в довгій і кучерявій срібній перуці, що кінчиком пера колупався у вусі.

Перехопивши Фаджів погляд, портрет доповів:

- Він зараз буде тут, тільки допише листа Дамблдорові.

- Бажаю йому успіху, - сказав Фадж з гіркотою, що вперше прозвучала в його голосі. - Минулі два тижні я писав Дамблдорові двічі на день, та він не реагував. Якби ж він був готовий переконати хлопця, то я, можливо, й досі б... може, Скрімджерові пощастить більше.

Фадж явно засмутився й замовк, але цю мовчанку одразу порушив портрет, заговоривши бадьорим офіційним тоном.

- Маґлівському прем’єр-міністрові. Прохання про зустріч. Терміново. Прошу відповісти негайно. Руфус Скрімджер, міністр магії.

- Так-так, добре, - неуважно відповів прем’єр-міністр і ледь помітно здригнувся, коли язики полум’я за решіткою знову стали смарагдово-зелені, шугонули вгору й закрутилися ще одним чаклуном, за мить вивергнувши його на антикварний килим. Фадж підвівся, прем’єр-міністр, трохи повагавшись, теж устав. Новоприбулий випростався, обтрусив довгу чорну мантію і роззирнувся.

Першою прем’єр-міністрові сяйнула дурнувата думка, що Руфус Скрімджер дещо нагадував старого лева. У гриві його рудуватого волосся й кошлатих бровах світилися пасма сивини; з-за темних окулярів у металевій оправі гостро зиркали жовтуваті очі, а рухи вирізнялися стрункістю та пружною грацією, хоч він трохи й накульгував. Прибулець одразу створював враження якоїсь проникливості й непохитності. Прем’єр-міністр навіть подумав, що розуміє, чому в такі грізні часи чаклунська громада, обираючи собі лідера, надала перевагу не Фаджеві, а Скрімджеру.

- Як ся маєте? - ввічливо привітався прем’єр-міністр, простягаючи руку.

Скрімджер похапцем її потис, окинув поглядом кабінет, а тоді вийняв з-під мантії чарівну паличку.

- Фадж вам усе розповів? - поцікавився він, підходячи до дверей і торкаючи замкову щілину чарівною паличкою. Почулося клацання замка.

- Е-е... так, - відповів прем’єр-міністр. - І якщо ви не проти, я волів би, щоб двері були незамкнені.

- А я волів би, щоб мені не заважали, - кинув Скрімджер, - і не стежили за мною, - додав він, спрямовуючи чарівну паличку на вікна, щоб їх завісили штори. - Я людина заклопотана, тому відразу до справ. По-перше, треба поговорити про вашу безпеку.

Прем’єр-міністр витягся на весь свій зріст і відповів:

- Мене цілком задовольняє моя нинішня охорона, дуже вам дя...

- А нас не задовольняє, - урвав його Скрімджер. - Нещасні будуть маґли, якщо їхній прем’єр-міністр потрапить під дію закляття «Імперіус». Ваш новий секретар...

- Я не збираюся звільняти Кінґслі Шеклболта, якщо ви це маєте на увазі! - гаряче заперечив прем’єр-міністр. - Він надзвичайно працьовитий, виконує вдвоє більший обсяг роботи, ніж інші...

- Це тому, що він чаклун, - пояснив Скрімджер, не кліпнувши оком. - Аврор високої кваліфікації, якого призначили вас захищати.

- Стривайте! - заявив прем’єр-міністр. - Ви не можете вводити своїх людей у мій штат! Це я вирішую, хто в мене працюватиме!

- Мені здавалося, що ви Шеклболтом задоволені? - холодно перепитав Скрімджер.

- Я... так би мовити, був...

- Тоді все гаразд, чи як? - запитав Скрімджер.

- Я... ну, поки Шеклболт працює так... е-е... нехай, - непереконливо пробурмотів прем’єр-міністр, але Скрімджер його, здається, й не слухав.

- Тепер про Герберта Чорлі... вашого заступника, - провадив далі він. - Того, що розважав людей, наслідуючи качку.

- І що з ним? - запитав