read-books.club » Фентезі » Руйнуючи долі, Стів Маккартер 📚 - Українською

Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

8
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Руйнуючи долі" автора Стів Маккартер. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 61 62 63 ... 259
Перейти на сторінку:

Розмова ще тривала деякий час, поки Серафеїм не натякнув, що хлопцеві час іти. Сорок Третій попрощався і стояв у дверях, коли його гукнув ректор.

- Мало не забув. Твій плашок.

Сорок Третій завмер на місці. Його груди зупинилися на половині зітхання.

- Дай її.

Хлопчик похолов. Він не міг змусити себе сказати й слово. Єдина думка крутилася у нього в голові – втекти.

- Хвилюєшся? - Серафеїм усміхнувся. - Не варто. Твій плашок треба зарядити. Як і всі інші. Перші три роки плашки заряджають один раз на рік. Потім двічі і ще трохи далі – тричі. Ти ж пам'ятаєш, що взимку віддавав свою плашку? Ось і літо — чудова пора року.

- А можна я свою сам заряджу? - збуджено запитав хлопчик.

Сорок Третій не знав, що він міг ще придумати. Якщо ректор візьме його плашку до рук, то одразу зрозуміє, що вона розбита. Він уважно спостерігав реакцію Серафеїма.

- Добре. Але знай, про це краще мовчати. Ректор особисто заряджає всі плашки у поліоті. Це вважається привілеєм. Чому всі так гадають, мені не відомо. - розвів руки ректор із усмішкою на обличчі. - Зачини двері.

Хлопчик слухняно зробив усе, про що його просив Серафеим. Ректор пішов до стіни. Там стояла велика залізна шафа. Він приклав туди свою плашку і почувся звук замку, що відкривається.

- Алхімічний замок? - здивувався хлопчик. - Як він працює?

- Я знав, що тобі буде цікаво. Але поговоримо про це через… ох, ти так швидко просуваєшся… може, за кілька років. А поки що просто прийми до відома, що є й такі.

За хвилину він приніс якусь колбу з фіолетовою рідиною.

- Плашка – це артефакт минулого. Жоден алхіміст не знає, як створити такий матеріал, з якого вони створені. Жоден алхіміст не здатний змінити форму давніх артефактів. Розщепити їх, трансформувати чи зробити щось інше. Якщо такий артефакт зламаний, то змусити його працювати вже не в змозі ніхто у світі.

Сорок Третій опустив погляд. Одну плашку він розбив. Якщо стане відомо, що й друга теж постраждала…

- Кожен такий артефакт працює завдяки… хм… як тобі це простіше пояснити. - Серафеїм задумався. - Гаразд, приклад із багаттям дуже поверхневий, але в той же час непогано показує суть роботи артефакту. Багаття горить. Дає жар, тепло та світло. Твій плашок дає вивільнення твоєї здібності у всіх її проявах. Розщепленні, поєднанні, трансформації, варіативності, оборотності-незворотності…

- Що, що? - Перепитав хлопчик, почувши нові прояви здібності.

Серафеїм знову посміхнувся.

- Терпіння, молодий драйтл. Терпіння. - ректор відкашлявся. - Так ось, щодо вогнища. Йому потрібні дрова. Грубо кажучи, щоб багаття горіло, його треба зарядити дровами. І робити це потрібно постійно, якщо ти хочеш, щоб воно гріло, світило і горів. Так і із артефактами. Їм потрібні дрова. Ось у цій колбі – дрова для плашки. Тримай ці дрова дуже обережно. Ми не зможемо сходити до лісу та нарубати нових.

Сорок Третій усміхнувся і взяв колбу до рук. Звичайно, перед цим він витер руки об штани, щоб вони не були слизькими. Серафеїм підсунув ближче коробку плашок і вийняв з неї саму верхню.

- Ось тут є маленьке заглиблення. Бачиш? Сюди потрібно влити п'ять крапель.

Хлопчик обережно нахилив колбу над отвором. Він на нього раніше й уваги не звертав. Думав, що це якесь не наскрізне поглиблення, яке залишилося непотрібним пережитком минулого. Раз, два, три, чотири, п'ять.

- Молодець. Тепер можеш зарядити свою.

Сорок Третій спеціально помістив її на тому кінці столу, що був найдалі від Серафеїма. Він швидко впорався зі своєю роботою.

- Думаю, що ми з тобою впораємося вдвох швидше?

Хлопчик усміхнувся і закивав головою. Невдовзі Серафеїм приніс порожню коробку, в яку вони складали заряджені плашки. Поки він ходив, Сорок Третій сховав свою плашку у спеціальну сумку. Так надійніше.

Весь наступний тиждень Сорок Третій відпочивав. Проводив час у таємній кімнаті, блукав містом, малював малюнки. Друзі роз'їхалися по домівках. Займатися рукою поки що йому не хотілося. Для цього підійдуть і нудні навчальні будні. Як завжди, у нього буде прірва вільного часу, який нікуди подіти. Отже, рука хай чекає свого часу. Тим паче зараз. Коли в нього постало питання про доцільність свого задуму. Точніше, не так. Було питання, чи зможе він це зробити. Адже та рука – найімовірніше, артефакт. Якщо так, то йому такої не створити. За словами Серафеїма нікому такого не створити. Але чи була рука артефактом? Так насправді і неможливо створити ще одну таку? Кілька днів тому він уже пройшов одне випробування, яке ставило собі за мету навчити алхімістів зазнавати поразки. Поки що він не програвав.

За останній тиждень цікавого нічого не сталося. Хіба що йому принесли листа. Від Залізної руки. Той викликав його до свого дому. Сорок Третій здав плашку, замінив її на кору, яку тепер тримав у секретній кімнаті, і пішов до того багатого драйтла. Звичайно, справа виявилася зовсім простою. Залізна рука втратив ключ від однієї з дверей. Але та могла відпиратися зсередини. На виготовлення ключів майстри через складність роботи попросили два дні. Але такі люди не можуть чекати стільки часу. Тому Сорок Третьому було доручено створити прохід у стіні, а потім ретельно повернути все назад, як і було. Головний помічник Залізної руки тихо посміювався, коли вперше побачив Сорок Третього. Напевно, він очікував зустріти досвіченого алхіміста, що покрився сивиною, а не учня чотирнадцяти років. Коли ж перші піктограми засвистіли у повітрі, він швидко змінив свою думку. Залізна рука весь час лаявся і був у жахливому настрої. Заходити в кімнату він нікому не дозволяв, особливо те, що у стіні, хоч і на короткий час, зяяла дірка, розлютило його ще більше. Він виставив охоронців біля отвору одразу ж, як той був створений. Сорок Третього безцеремонно відкинули подалі. Хвилин за десять Залізна рука наказав йому заново створити стіну. Звісно, Сорок Третій не хотів підкорятися наказу, який був відданий так, наче хлопчик служить у нього. Але господар будинку був дуже злий, навряд чи він хотів ним командувати, як своєю власністю, просто знайшов такий спосіб виплеснути свої емоції. Хлопчик зробив, про що його просили. А Залізна рука одразу наказав усім забиратися геть, і тільки двоє охоронців мали залишатися біля дверей, поки йому не зроблять нові ключі. Саме по собі завдання видалося Сорок Третьому нудним. Набагато цікавішим виявилося те, що він підслухав, поки порався зі стіною. Та і з її трансформацією все виявилося не так просто. Схоже, весь будинок збудований із застосуванням інертонію. У великій кількості. Тому створити отвір, а потім і саму стіну стало ще одним маленьким випробуванням.

1 ... 61 62 63 ... 259
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "