Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

він виявиться здоровою, молодою і бадьорою людиною. Бо на той момент він молодим не був. Жити йому залишалося півроку, тож за власним годинником йому було вісімдесят дев'ять років. Він мав намір дожити до дев'яноста, тож чим він відрізнявся від старого, за яким вже ганяється дубова дошка? Нічого, йому залишилося півроку, може менше, а може більше. Часом у нього паморочилася голова, мабуть, незабаром він почне блювати, можливо, непритомніти. Лікар і всі порадники світу, тобто Інтернет, застерігали його від цього.

Тим часом навігація підказувала зворотний шлях до дому Якуба.

Він натиснув зелену кнопку "Так".

Є стара приказка, що назад завжди швидше. І як швидко їхати назад, коли на вас чекає вбивця-психопат? Нібито, звичайно, обрані на основі GPS-навігації маршрути, але як би там не було, майже певні. Ну, ця дорога була божевільною. Творці приказок встають зі своїх місць, аплодують і пишуть щось у своїх книгах. Кшиштоф вклоняється в пояс.

Він не міг повернутися безпосередньо до цілителя, йому потрібен був час, можливо, якась порада чи якась ясність у його охопленому раком розумі. Увечері вони, мабуть, знову зустрінуться втрьох і що? Він має підвестися, вказати звинувачувальним пальцем на Якуба та вигукнути: "Ха! Я зловив тебе!"? Але, можливо, спочатку поговорити з ним? Почати легку розмову на тему, і може він заговорить? Ну, хіба що справа була настільки складною, що Якуб міг розсердитися і не вилікувати його. Чорт, він і справді вірив у зцілення! Хай йому грець!

Він також міг зателефонувати своєму братові і запитати, чи підозрюють вони одного такого хитрожопого підкарпатця. Якщо ні, він підсуне їм людинку. Вони будуть розглядати всі справи, розпитувати про алібі і робити все те, що роблять поліцейські. Адже після такого доносу все проясниться, і на нього не впаде жодна тінь підозри. Хіба що його брат посміється з нього і не скаже, щоб він пішов гуляти. Не стане тут йому гівнюк справ вирішувати.

Він також міг копатися самостійно, гратися в агента Малдера. Ось тільки він зовсім не довіряв своїм детективним здібностям, його слабкі нерви, мабуть, загубили б його при першій же дії, яка вимагає сталевих яєць. Звичайно, в думках він бачив нагороду, яка чекала на нього у вигляді прекрасної Вероніки, враженої результатами розслідування, яка б відрізала себе від напарника-вбивці. Тієї, шукає розради й заспокоєння в обіймах молодого, можливо, вмираючого, але все ще досить здібного в цьому та іншому, студента-історика.

А якщо ВОНА з НИМ в змові???

Чорт! Це ж ясно як білий день. НЕ було ніякої довбаної можливості, щоб Якуб робив усе це сам, і, напевне вже, без відома Вероніки! Це нереально, неможливо!

Йому треба було охолонути. Обов'язково!

Кшись заїхав на заправку "Орлен" перед Дубецьком. Кава зробить добре. Він вийшов з автомобіля і ледь не зіткнувся з Генрі.

– О, привіт! – з легкою посмішкою сказав поліцейський. – Ти вже повернувся? Я заправляю машину.

– Повернувся. Ти будеш у Якуба ввечері, нічого не змінилося?

Сказати? Не говори?

– Звичайно. У нас є досить тем для розмови, маю деякі подробиці від своїх друзів.

Сказати? Чекати до вечора? Не говорити?

– Ну так, звичайно, є кілька справді хороших тем.

– Кілька? – спитав поліцейський.

– Той професор історії підкинув мені ще одну справу, — швидко сказав Кшисєк, відчуваючи, що починає пітніти.

Сказати?

"Якщо я не скажу, він, мабуть, мене тут же розірве", — подумав хлопець.

– Генрі, в тебе є хвилинка?

– Що там тобі треба?

– Найкраще, якщо ти сядеш зі мною в машину. Мабуть, це буде простіше.

РОЗДІЛ 15

Вечір.

Вони сиділи втрьох, можна сказати: згідно х традицією.

Раніше Кшисєк і Генрі домовилися, що ввечері вони познайомлять Якуба з фактами, які виявила безсердечна навігація. Незважаючи на наполегливість і тиск хлопця, поліцейський відмовився взяти з собою пістолет. Він запевнив, що може впоратися з цілителем без зброї, лише використовуючи стародавнє мистецтво биття по пиці. На нього не вплинули поширювані Кшисем видіння Вероніки з автоматом Калашникова, яка приходить на допомогу своєму напарнику. Загалом, жодні видіння не вплинули на нього. Якби не нічна траса, яку запам'ятав маршрутизатор, Генрі не повірив би.

– Я знаю Якуба ще з початкової школи. Це не той тип вбивці. Кшисєк, курва, зберись з думками!

– Бо ж відомо, ​​усі серійні вбивці ходять у початковій школі з ножем у рюкзаку й випромінюють ауру смерті. Генрі, ти поліцейський, ти знаєш про це найкраще. Звичайні сірі матері-польки холоднокровно вбивають своїх чоловіків; Серійні - часто це люди, про яких ніхто не може сказати поганого слова.

– Кшисєк, ми знайомі кілька днів. Якуб повірив тобі, і я також. Але, будь ласка, не пизди мені тут дурниць. Яків не вбивця!

І так вони перегукували один одного добрих півгодини. Кшисєк мав перевагу, тому що початковий шок уже минув, і він мислив ясніше. Генрі ж довелося змиритися з незвичайним відкриттям. Коли вони закінчили сварку, настав час шукати пояснень. І цього разу в ролі адвоката диявола виступив поліцейський.

– Може, це збіг обставин? – сором’язливо кинув він, мабуть, не вірячи в те, що говорить.

– Один раз – погоджуся. Двічі – дивно, але можливо. Але, хлоп, ось увесь список, усе збігається з датами.

– Ти віриш, що він так їздить по Польщі, вбиває людей, відмінно замітає сліди, а трас з навігації не видалив?

– Кожен злочинець робить помилку, часто банальну. Я маю пояснювати це поліцейському?

– Може, він туди їздив через якесь своє розслідування?

– Генрі, дати збігаються з вбивствами. Він був там не наступного дня, а саме в день вбивства. Сьогоднішня ніч! Пам'ятаєш, ще телебачення не сказало, що і як, а він уже в ліжку! Йому вдалося вбити людину, за чотири години примчати на "мерсі" додому і спокійно заснути.

– Не забувай, що раніше він збудував у Нисі велику відьомську піч. Йому довелося б побувати там кілька разів.

– Може, він доручив це зробити комусь іншому?

– Побачимо, що дасть слідство. Я б ні в чому не був впевнений.

Тут бій на здогадки тривав майже півгодини. У результаті вони дійшли одного спільного висновку.

– Доручав він чи ні, але у цих місцях був. – Генрі масував чоло і говорив спокійним тоном. – А це означає одне: кілька днів він розмовляє з нами про ці вбивства, багато чого від нас приховуючи. Не знаю, можливо, він ставиться до нас як до якоїсь контрольної групи,