Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

Тож авіакомпанія робила єдиний розумний вибір — зачиняла двері й дозволяла виліт.

Так зазвичай усе й закінчувалося. Як тільки літак опинявся в повітрі, стюардеси були надто зайняті, щоби знову перевіряти квитки. Тому безбілетник ішов собі своєю дорогою, без якихось додаткових питань чи перешкод.

Те, що ця бабуся розповіла Тані про повернення, цілком відповідало дійсності. Авіакомпанії дотримувалися думки, що інциденти з безбілетниками не мали б траплятися, а коли вже на те пішло, то це була помилка самої компанії, яка не змогла цьому запобігти. За цією ж логікою авіакомпанії брали на себе відповідальність за те, щоб безбілетники повернулися до своєї вихідної точки, і — оскільки не було іншого способу — порушники поверталися назад звичайними рейсами, отримували стандартний сервіс, включно з їжею авіакомпанії.

— А ви хороша, — сказала місіс Квонсет. — Я завжди відчуваю хороших людей при знайомстві. Та ви набагато молодша, ніж інші працівники авіакомпаній, — тобто ті, з ким мені довелося зустрічатися.

— Маєте на увазі тих, хто працює з шахраями і безбілетницями.

— Саме так. — Здавалося, ніщо не може похитнути впевненості маленької старушенції. Вона окинула Таню знавецьким поглядом. — Мені здається, вам десь два­дцять вісім.

Таня відрізала:

— Тридцять сім.

— Що ж, ви маєте молодий вигляд, як на свій вік. Думаю, все через те, що ви заміжня.

— Досить молоти нісенітниці, — сказала Таня. — Це вам не допоможе.

— Але ви таки заміжня.

— Була. Зараз ні.

— Яка прикрість. У вас могли б бути прекрасні діти. З вашим рудим волоссям.

Але в рудому волоссі, подумала Таня, вже є сивина, яку вона знову помітила сьогодні вранці. Стосовно дітей, то вона могла б пояснити, що має дитину, яка зараз вдома у їхній квартирі та, як сподівається Таня, спить. Натомість вона суворо звернулася до місіс Ади Квонсет:

— Ви вчинили нечесно. Зшахраювали; порушили закон. Думаю, ви усвідомлюєте, що вас можна віддати до суду.

Вперше за весь час на невинному обличчі старої жінки проступив тріумф.

— Але ж не віддасте, правда? Ви ж ніколи не подаєте позовів.

Насправді нема сенсу продовжувати, подумала Таня. Вона чудово знала й, очевидно, місіс Квонсет також, що авіакомпанії ніколи не висувають звинувачення проти «зайців», усвідомлюючи, що теоретично це завдасть більше шкоди, ніж користі.

Залишався тільки шанс, що ще кілька запитань можуть надати інформацію, корисну в майбутньому.

— Місіс Квонсет, — сказала Таня, — оскільки ви вже стільки безкоштовно наподорожувалися з «Транс Америкою», можливо, ви нам трохи допоможете.

— З радістю зроблю все, що зможу.

— Мені б хотілося знати, як ви опиняєтеся на борту наших рейсів.

Стара усміхнулася.

— Ну, золотце, є кілька способів. Я намагаюся користатися щоразу іншим.

— Будь ласка, розкажіть мені про них.

— Ну, переважно я намагаюся дістатися до аеропорту досить рано, щоб взяти собі посадковий талон.

— Хіба це так легко?

— Дістати посадковий талон? Звісно; дуже легко. Зараз авіакомпанії як талони використовують свої папки, що їх дають із квитками. Тож я підходжу до каси й кажу, що загубила свою папку та чи не можна мені ще одну, будь ласка. Вибираю касу, де працівники зайняті, а клієнти чекають. Вони завжди дають мені папку.

Звісно, подумала Таня. Це було звичне прохання, що ви­ни­кало досить часто. Тільки на відміну від місіс Квонсет, більшість людей просили нову папку з обґрунтованих причин.

— Але це тільки порожня папка, — зазначила Таня. — Вона ж не заповнена, як пропуск.

— Я сама все заповнюю — в дамській кімнаті. У мене завжди є кілька старих талонів, тож я знаю, що писати. А в сумочці — великий олівець. — Залишивши мереживну хустину на колінах, місіс Квонсет відкрила чорну, розшиту бісером, сумочку. — Бачите?

— Бачу, — відповіла Таня. Вона потягнулася й витягла олівця. — Не проти, якщо я залишу це собі?

Місіс Квонсет здалася дещо обуреною.

— Взагалі-то він мій. Але якщо ви так хочете, думаю, я куплю собі новий.

— Продовжуйте, — сказала Таня. — Отже, дістали ви посадковий талон. Що далі?

— Я йду туди, звідки відправляються рейси.

— До виходу на посадку?

— Еге ж. Чекаю, поки молодик, який перевіряє квитки, заклопочеться — так завжди буває, коли приходить одразу багато людей. Тоді я швиденько повз нього — й до літака.

— А якщо вас хтось зупинить?

— Ніхто ніколи не зупиняє, якщо у мене є талон.

— Навіть стюардеси?

— Та вони звичайні дівчата. Як правило, балакають ­собі про своє або за пасажирами-чоловіками пильнують. Дивляться хіба на номер рейсу, а я завжди його пра­вильно вказую.

— Але ви сказали, що не завжди користаєтеся посадковим талоном.

Місіс Квонсет зашарілася.

— Тоді,