Читати книгу - "Глиняні ноги, Террі Пратчетт"

найближчими глядачами і розсунув тих у боки. Лаючись і опираючись, натовп розступався перед ним, як води морські перед пророком найвищого класу. Загнаний у глухий кут Дорфл вивищувався у кінці провулка. До нього обережно наближалося троє чоловіків із кувалдами; вони мали типовий вигляд вуличних хуліганів, жоден з яких не прагне завдати першого в бійці удару, бо боїться, що другий дістанеться йому.

Ґолем відступав, прикриваючись шиферною табличкою, на якій було написано:

Я КОШТУЮ 530 ДОЛАРІВ.

— Гроші? — промовив один із чоловіків. — Ви, потвори, більше ні про що не думаєте!

Від удару кувалди табличка розлетілася на друзки.

Чоловік спробував замахнутися знову. Коли кувалда не зрушилася з місця, він ледь не полетів сторчголов.

— Коли все, що ти маєш, — це ціна, то й думати можеш тільки про гроші, — спокійно сказав Морква, вириваючи кувалду з його пальців. — Що це ви виробляєте, друже?

— Вам нас не спинити! — пробурчав чоловік. — Всі знають, що вони неживі!

— Але я можу затримати вас за навмисне пошкодження чужого майна, — вказав Морква.

— Один із них убив того старого жерця!

— Вибачте? — перепитав Морква. — Вони ж неживі, як же вони можуть скоїти вбивство? Наприклад, меч, — він витягнув свого меча, який ковзнув із піхов із майже шовковистим звуком. — Він теж неживий, і навряд чи ви, пане, звинуватите саме меча, якщо хтось його у вас устромить.

Чоловікові очі ледь не перекосилися, коли він спробував сфокусувати їх на лезі.

Анґва вкотре відчула спантеличення діями Моркви. Він же не погрожував. Не погрожував. Він використав меча саме як... наочний приклад. Та й по всьому. Якби він почув, що хтось сприйняв це інакше, то був би неабияк вражений.

Щось у ній сказало: «Треба бути дійсно складною особистістю, аби бути таким простим, як він».

Чоловік сковтнув.

— Влучно сказано, — вимовив він.

— Так, але... Їм не можна довіряти, — сказав іще один з кувалдою. — Весь час крутяться навколо й ніколи нічого не кажуть. Що в них на умі, га?

Він копнув Дорфла ногою. Ґолем злегка похитнувся.

— Так ось, — сказав Морква. — Саме це я й намагаюся з’ясувати. Наразі ж я змушений просити вас розійтися у своїх справах...

Третій ґолемоборець лише нещодавно прибув до міста і приєднався до цієї справи просто за компанію.

Він зухвало здійняв кувалду і роззявив уже рота, щоб сказати: «Та невже?» — але затнувся, бо, здавалося, під самим вухом почув гарчання. Воно було низьким і м’яким, але якісь його обертони проникали в найпотаємніші вузли його спинного мозку, де натискали на кнопку з написом «Первісний Жах».

Він обернувся. За його спиною виявилася вродлива Вартова, яка приязно йому посміхнулася. Це означало, що куточки її вуст піднялися, відкривши всі її зуби.

Він упустив кувалду собі на ногу.

— Чудово, — сказав Морква. — Я завжди казав, що добрим словом і посмішкою можна добитися всього.

Навколишні дивилися на нього з тими самими виразами облич, що завжди з’являвся у тих, хто бачив капітана в дії.

Цей вираз викликався виносом мозку, який ставався від усвідомлення того факту, що він і справді вірить у власні слова. Від такої неймовірної неадекватності просто дух забивало.

Юрма позадкувала, а потім усі поквапилися геть із провулка.

Морква обернувся до ґолема, який, упавши на коліна, намагався скласти уламки своєї таблички.

— Ходімо, пане Дорфле, — сказав він. — Решту дороги ми пройдемося з вами.

— Ви з глузду з’їхали? — спитав Шкарпетка, намагаючись зачинити двері. — Ви хочете, щоб я прийняв оце назад?

— Він — ваша власність, — сказав Морква. — А його намагалися розбити.

— Не слід було їм заважати, — сказав м’ясник. — Хіба ви не чули, про що гуде все місто? Я не матиму справи з жодним із них!

Він знову спробував зачинити двері, але Морква тримав їх ногою.

— У такому разі, боюся, ви чините правопорушення, — заявив Морква. — А саме — засмічення міської території.

— Ай, та серйозно!

— Я завжди серйозно, — сказав Морква.

— Він завжди серйозно, — підтвердила Анґва.

Шкарпетка щосили замахав руками.

— Нехай іде собі геть. Киш! Я не потерплю, щоб на моїй бійні працювали вбивці! Якщо ви такі розумні, забирайте його собі!

Морква натиснув на двері й відчинив їх навстіж. Шкарпетка відступив на крок.

— Пане Шкарпетко, ви що, намагаєтеся підкупити слугу закону?

— Ви ненормальний?

— Я завжди нормальний.

— Він завжди нормальний, — зітхнула Анґва.

— Вартовим не дозволяється приймати подарунки, — оголосив Морква. Він озирнувся на Дорфла, який самотньо стовбичив посеред вулиці. — Але я куплю його у вас. За чесну ціну.

Шкарпетка перевів погляд з Моркви на ґолема і назад.

— Купите? За гроші?

— Так.

М’ясник знизав плечима. Коли хтось пропонує тобі гроші, не час піддавати сумніву його нормальність.

— Ну що ж, це інша справа, — визнав він. — Коли я його купив, він коштував 530 доларів, але тепер він, звісно, набув нових умінь...

Анґва загарчала. Вечір видався не з легких, а запах свіжого м’яса дратував її відчуття.

— Секунду тому ви були готові віддати його задарма!

— Ну, віддати — то віддати, а бізнес є біз...

— Я заплачу вам долар, — сказав Морква.

— Долар? Та це грабунок серед бі...

Рука Анґви метнулася вперед і вхопила м’ясника за горло. Вона відчувала пальцями його вени, нюхом — його кров і страх...

Вона спробувала думати про капусту.

— Зараз уже вечір, — прогарчала вона.

Як і той кувалдоносець у провулку, Шкарпетка дослухався голосу природи.

— Долар, — прохрипів він. — Гаразд. Чесна ціна. Один долар.

Морква пред’явив монету. Потім помахав своїм записником.

— Дуже важливо підписати угоду, — пояснив він. — Належним чином оформлена передача права власності.

— Авжеж, авжеж. Радий прислужитися.

Шкарпетка зацьковано поглянув на Анґву. З її посмішкою явно було щось не так. Він поквапливо нашкрябав кілька рядків.

Морква зазирнув через його плече.