Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

— Мета нашої сьогоднішньої наради — знайти вихід із становища. Прошу учасників наради висловлювати свої міркування з приводу цього,— Сахнов уп’явся очима в намісника.

— Граф у своїх доповідях недвозначно звертав нашу спільну увагу на стан речей. Він відомий і вам, проте, якщо його ясновельможність побажають, ми можемо вислухати ще раз.

— Намісникові його величності на Кавказі мають бути надані особливі повноваження. Це дасть змогу нам діяти в кожному окремому випадку відповідно до ситуації і обіцяє успіх.— Мені було нудно говорити про речі, про які говорено, писано, доповідано тисячі разів. Мене змушували переливати з пустого в порожнє, тому я сказав, ледве стримуючись: — Його імператорська величність не відмовить своєму намісникові в цьому привілеї, якщо буде дотримано однієї тонкості: шеф імперської жандармерії має підтвердити необхідність особливих повноважень спочатку міністрові внутрішніх справ, а потім і його величності. Щоб де сталося, ви повинні, поділивши наші погляди щодо цього, переконати шефа жандармів у доцільності наших претензій.

— Що означають особливі повноваження?

— Намісник повинен дістати право амністувати давні злочини бандита і право помилування. Ордер намісника про помилування повинен мати силу закону! — пояснив я Сахнову.

Полковник задумався й, очевидно, бажаючи бути люб’язним, звернувся до Мушні Зарандіа:

— А що думаєте ви?

— Пане полковнику! Я гадаю, умовивід, який зробили ви із слів його ясновельможності графа Сегеді, визначає наші вчинки і дає нам конкретну програму, з якою не можна не згодитися. Якщо ваша ласка, я дозволю собі розгорнути вашу думку, надати їй ясності і форми з тією лише метою, щоб самому собі зробити її чіткішою і зрозумілою до кінця...

— Трохи згодом, добродію Зарандіа... Якось іншим разом! — полковник обірвав Зарандіа на цих словах.

— Ні, пане полковнику!.. Я прошу дозволити добродієві Зарандіа взяти участь у нашій нараді й висловити свої міркування! — сказав я холодно.

Я наполягав на цьому, маючи ось що на увазі:

Зарандіа належав до людей, котрі щодо кожного випадку мають свою думку і здатні скласти розумний план дій. До того ж план Зарандіа бував завжди вдалий і передбачав дії досить енергійні, хоч були в ньому і ризик, і дивацтво, і незвичайність,— тому людям недалеким або таким, що мало зналися на справі, він видавався часом сумнівним і навряд чи здійсненним. Зарандіа знав це. Ось чому свій план він звичайно — і, треба сказати, досить безсоромно — приписував найвизначнішій особі з учасників обговорення, маючи на оці, що вплив тієї особи піднесе його план на висоту, яка самому Зарандіа поки що не доступна. У такий спосіб Зарандіа завойовував для свого плану прихильність визначної особи, і доля плану вирішувалася щасливо, бо впливова особа охоче й швидко починала вважати себе справжнім автором хитромудрого плану. Те саме проробляв він зі мною — і не раз. Мушу признатися, я легко піддавався омані через просту людську властивість: у глибині нашої душі завжди жевріє думка чи зачаток її з приводу предмета, який уже колись привернув нашу увагу, і коли зовсім інша людина раптом висловить цю думку, виразно її сформулювавши, нам вона може видатися істиною вже знайомою, до того ж істиною, яку встановили саме ми.

З перших слів Мушні Зарандіа я зрозумів: план у нього готовив, і Сахнову визначена роль його псевдоавтора. З однаковою цікавістю став я стежити і за викладом плану, і за тим, як уготовувалася пастка Сахнову.

Не встиг полковник і слова сказати, як намісник попросив Зарандіа не переривати своєї думки.

Ніяково всміхнувшись, Зарандіа відповів йому шанобливим і разом з тим вдячним нахилом голови.

— Пан полковник,— почав він,— найголовнішим у нашій справі визначив викорінення тієї підтримки, яку бандит має серед населення, широко користуючись його допомогою і співчуттям. Думка папа полковника природна й справедлива, оскільки це і є найскладніша і найважча проблема. І все ж таки її можна розв’язати, якщо залучити до справи людей досвідчених і вмілих. Перекладені на мову практичних дій, думки пана полковника складаються в таку формулу: викорінення довіри й допомоги бандитові з боку населення шляхом компрометації самого бандита. Наступний етап — примирення бандита з властями. І нарешті — залучення його на службу до нас з подальшим використанням у боротьбі проти інших бандитів.

Якщо я правильно зрозумів папа полковника, наші дії, що випливають з цієї формули, йтимуть у такій послідовності: поширення компрометуючих чуток, які ми виробимо розумно й тонко; така сама далекоглядна й тонка імітація дій бандита, спрямованих нібито проти простого люду: залякування, шантаж, пограбування, убивство невинних жертв та інші дії, які мають заплямувати бандита в очах народу й перетворити його в уявленні народу з героя на негідника. Кінець кінцем перед нами постане людина, обеззброєна й пригнічена, котра або ж здасться нам добровільно, або прийме умови примирення, які ми запропонуємо. Можливо також, що її передасть нам з рук у руки якась завербована нами людина, котра зробить це без особливих зусиль і докорів сумління. Все це, звісна річ, вимагатиме тривалої і копіткої праці, а не станеться відразу й не буде одноразовою кампанією. Треба також пам’ятати, що перед деякими бандитами і цей метод виявиться безсилим, але, як полюбляє нагадувати його ясновельможність граф Сегеді, винятки лише підтверджують правило, і розумність нашого правила теж буде підтверджена. На цьому, панове, завершується перше коло нашого заходу.

Тепер про послідовність наших дій у другому колі: ордер намісника про помилування буде прощенням злочинів, вчинених у минулому, а не гарантією майбутньої недоторканості. Новий злочин, вчинений бандитом, звичайно, поставить його перед новою відповідальністю. Інспірування злочину з подальшим вербуванням злочинця, котрий попався в пастку, і використання його в наших інтересах, за умови вмілого підходу, не таке вже й важке завдання. Коли пан полковник пропонував залучити до справи вмілих і досвідчених людей, він, безперечно, мав на увазі саме це джерело поповнення наших сил. Залишається розкрити ще двоє положень, які були в міркуваннях пана полковника й пов’язані між собою: оскільки методу, запропонованого паном полковником, ми в боротьбі з бандитами ще не застосовували, а він надзвичайно своєрідний, необхідно боротьбу з бандитизмом зосередити саме в руках жандармерії.

Так зрозумів я програму дій, що її продиктував нам пан полковник. Вона неминуче вимагає, щоб намісникові його величності на Кавказі було надано