Читати книгу - "Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс"

- Армандо, королеві не личить гуляти в таку пізню годину, - спробувала відповісти невимушено, проте виходило відверто кепсько.

- О! - піднявся з місця Вієра, швидко наблизившись до Лукреції і притиснувши її тонкий стан до свого підтягнутого тіла. - Повірте, моя люба, цим ліердам не відмовляють! Та й потрапити на такі збори дозволено лише обраним. І сьогодні, завдяки мені, ви - одна із них. Тож, готуйтеся! Одягніть свою найкращу сукню та коштовності. Скоро ви станете вдовою!..

Шок і радість одночасно, крізь які, час від часу, піднімав голову здоровий глузд упереміш із сумнівами. А що, як це підстава, і наприкінці шляху на неї чекатиме Герман разом із катом? Що тоді станеться з її дітьми? Чи зможуть вони приховати свою причетність до перевороту? Чи впораються без неї?..

Думки і тривоги перервав тихий скрип гальм у новомодній самохідній кареті, на якій Вієра особисто відвозив її на таємну зустріч.

- Що це? - здивувалася жінка, виходячи з карети. - Наша зустріч відбудеться в головному храмі Морського бога?

- Вірно помічено, - розсміявся ліерд, підтримуючи королеву під лікоть. - Не бійтеся, Ваша Величносте, тут вам точно нічого не загрожує!

А через десяток поворотів і темних коридорів, пара в супроводі мовчазного жерця, закутаного в сірий балахон, опинилася перед великими різьбленими дверима. Прикрашені сценами з ритуалу жертвопринесення Морському богові, вони повільно й натужно відчинялися, дедалі більше нервуючи гостю. У грудях щось боляче стислося, а спину, наче протягом обдало. Пересмикнувши змерзлими плечима, Лукреція, до різі в очах, вдивлялася у темряву, дедалі сильніше відчуваючи свою незахищеність. Ще ніколи у своєму житті королева Талласії не була настільки залежною від чужого рішення, і це щиро лякало.

 А за мить її очам відкрилася величезна зала, освітлена живим вогнем і наповнена тихим шепотом. Кілька десятків людей у чорних балахонах із глибокими капюшонами, що повністю їх приховували, неспішно про щось розмовляли, як раптом...

- А ось і наша гостя, ліерди! - прогримів над залом змінений магією голос. - Ласкаво просимо, Ваша Величносте!

Любі мої читачі, нажаль, оновлення творів стають дедалі не регулярнішими. Враховуючи не прості часи і пору року, писати доводиться пізно вночі, на що часто не вистачає не лише часу, а й сили. Тому, щиро вдячна кожному і кожній, хто й досі залишається зі мною та моїми героями. Я й надалі буду намагатися працювати над творами, втілюючи цікаві ідеї, аби не здаватися надто банальною. Сподіваюся, незабаром настане той час, коли війна завершиться і всі ми видихнемо з полегшенням! Миру та злагоди у кожну домівку!

P.S.: На «аркуші» завершується конкурс «Магія свят», тож незабаром додам у скриньку ще одне оповідання у стилі українського етнічного фентезі. Приємного читання!

З повагою, Автор!