Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

—    А-а-а. Ні, не ростуть. У мене тільки хвіст із рогами може вирости, – пожартував.

Чому не ростуть, я дізналася згодом. Коли на класній годині відкрила журнал 10-Б, щоб лаяти за прогули деяких учнів.

—    Ото по-людськи просила, захворіли, залишилися вдома, або несете довідку від лікаря, або записку від батьків. Щоб я знала, що у вас є поважна причина. Заєць Андрюша, тиждень де був?

—    На змаганнях. Тренер сказав, що оформить прохання на ім'я директора. Сьогодні потрушу Макарича, – обіцяв мій зірковий спортсмен.

—    Хоч результативно, змагання-то? – цікавлюся.

—    Ага, - тягнеться посмішка на весь рот. - Друге місце!

—    Вітаю! Отак  вчиш зірку, й не знаєш про це, - похвалила, дивлюся, сяє. Хай посяє, бо його завжди тільки  сварять.

—    Ромочка, а в тебе теж змагання були? – цікавлюся.

—    Ні, Бабки заробляв. Я потім з вами все перетру, - так багатозначно. Коли всі пішли, Рома залишився й розповів, що вони з Вовою дві ночі поспіль мили нелегально посуд у ресторані нічного клубу. Всередині у мене все похололо.

—    Як же так? Невже іншого заняття  не можна було  знайти? Тільки це? Посуд у ресторані борделю? – обурювалася я.

—    Чого це борделю? Там добре платили, – вбивчі аргументи.

—    А спати коли? І що це за злачне місце ви знайшли?

—    Відсипалися вдень. Тому й до школи не ходили. Маман записку не напише.

—    Добре. Я подумаю, що можна зробити. Але більше в те місце працювати не ходіть.

—    А куди? Ви думаєте багато є місць, де можна заробити школярам? - і що ти йому скажеш. Адже не крав, працював.

Коли заговорила з Вовою на цю тему, той огризнувся й обматюкав Рому за те, що той мені все розповів.

—    Тріпло. Не вміє язика за зубами тримати, - підсумував Вова.

Довелося виділити день, купити газету з оголошеннями та разом із хлопцями вивчити всі наявні пропозиції для неповнолітніх. Вова вже мав паспорт, тому йому шукали роботу для дорослих, але з урахуванням, що не дуже дорослих. Роздача листівок та ходіння вулицями міста з плакатами на спині була Вовою забракована відразу:

—    Зима, холодно, можна все відморозити, - швидко перекреслив він таку перспективу. Рома погодився:
—    Було діло, я потім місяць хворів після такого вихідного променаду. Сволочна роботка.
—    Вантажниками не надумайте, - попередила я, побачивши, як зацікавилися оголошенням «Потрібен вантажник. Оплата погодинна».
—    Оце ти дарма, мамо Соня. Там платять нехіло й не завжди важке. Колись книжечки вантажили, – поділився своїми трудовими подвигами Рома.
—    Це загрожує неприємностями, Ромо. Можна імпотенцію заробити, - знаючи, що чоловіки бояться цього найбільше, спеціально налякала. Дивлюся, Вовка почервонів, Рома округлив очі:
—    Та ну-у-у? – більше подиву, ніж віри в те, що сказане – правда.
—    Так, Ромо, так. Найдорожче обійдеться. Он краще кур'єром, - пропоную далі.
—    Вітьок  розповідав, дурять там. І місто треба знати добре. Це якби транспорт якийсь був, тоді прикольно. Серьога у юридичній фірмі влаштувався. Клас. Папірці возить. Але в нього мотик, – поділився Рома. - Сергій, ви його знаєте, в 11-Б, високий такий. Кучер прізвище.

—    Знаю, Ромо. Але на мотику по всьому місту. Ні! – при цьому я уважно глянула на Вову, натякаючи, що навіть коли у нього з'явиться мотик – все одно «ні».

—    Дивись, а навпроти твого будинку шикарна багатоповерхівка. Напевно, там живуть не бідні люди. І вони мають собак. А собак треба вигулювати, - вела я думку.

—    Ні, я з живістю не дружу. Ще не зійдемося з Тузіком характером, вкусить він мене, потім я його, скаженим стану, - рішуче відмовився  Вова.

Того дня зупинилися  на роздаванні оголошень на вихідні. Гроші не космічні, але було обіцяно, що робота при вході до  станції метро – все ж не на вулиці.