Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

Не встигла вона закінчити фразу, почулися гучні голоси. Усі розмови обірвалися, очі присутніх повернулися до дверей. Увійшло четверо чоловіків на чолі з лейтенант-губернатором. На ньому була бездоганна чорна краватка і накрохмалена сорочка з комірцем. За ним тупотів огрядний джентльмен у військовій формі, генерал, якщо вірити лацканам, і дві леді. До них кинувся метрдотель. Уклонився так низько, що я злякався, чи зможе він розігнутися. Коли чолов’яга таки розігнувся, збуджено заговорив щось до лейтенант-губернатора. З нашого місця я не міг почути його слів, але масні посмішки і широкі жести не свідчили, що він протестує проти політики уряду.

Метрдотель повів процесію в нашому напрямку. До вільного столика в дальньому кутку, трохи подалі від інших. Просувалися вони не швидко, оскільки лейтенант-губернатор зупинявся біля деяких столиків, і гості підводилися, щоб його привітати. Тут кілька слів, там обмін потиском рук. Він помітив Енні, одразу впізнав її і попрямував до нашого столика. Ми підвелися, як усі інші вздовж його маршруту.

— Міс Ґрант,— промовив він. Носовий акцент надавав йому схожості з единбурзьким біржовим маклером.

— Ваша честь.

— Просто хотів висловити, як мене вразило те, що сталося з бідолашним Мак-Олі. Запевняю, що злочинці незабаром постануть перед судом.

— Дякую, ваша честь,— опустила вона очі.— Це втішає.

— Скажіть мені, люба, як ви тримаєтеся?

Вона слабо посміхнулася.

— Добре, дякую. Хоча пережити такий удар було нелегко.

— Оце дух, я розумію. Ну, не падайте духом.

Енні повернулася, щоб представити мене.

— Це капітан Сем Віндгем, ваша честь. Нещодавно...

— О! Я вже мав таке задоволення, моя люба! — перервав він і простягнув мені руку.— Хлопче, ви сьогодні герой! Я так розумію, що саме вам ми мусимо дякувати за арешт нашого давнього приятеля Беноя Сена.

— Не можу зловживати такою довірою, ваша честь,— відповів я.— То була велика операція.

— Так, я чув. Отримали його зізнання?

— Іще ні.

Він поморщив носа.

— Не скажу, що це мене дивує. Мусите передати його військовій розвідці. Вони мають досвід у таких справах. Міс Ґрант, капітане Віндгем.

Ввічливий кивок кожному, і він пішов, повернув до свого столика. Я сів, відпив вина і повернувся до Енні.

— Ви не казали, що товаришуєте з лейтенант-губернатором,— зауважив я.— Якої думки про нього бармен Азіз?

— Навряд чи можна назвати його моїм приятелем, Семе. Кілька разів зустрічалися, коли я супроводжувала Мак-Олі до Будинку уряду. Так це правда? Ви дійсно заарештували Беноя Сена?

Я промовчав і посміхнувся. Якщо жінка вражена тим, що ви зробили, краще за все просто дати їй волю думати, що хочеться, і не псувати ситуацію фактами.

— Вдалий хід,— похвалила вона.— Його кілька років розшукували.

— Я не маю права обговорювати розслідування,— сказав я.

— Облиште, Семе. Лейтенант-губернатор сам випустив кота з мішка. Тепер ви просто зобов’язані все мені розповісти.

Я поміркував. Алкоголь завжди послаблює мою рішучість, а в голові у мене аж дзвенить від думок. Яка біда в тому, що я поділюся з нею? За кілька годин усе одно новини опиняться на першій шпальті «Стейтсмена». До того ж хлопчиськові в моїй душі надто вже хотілося справити на неї враження. Я підняв руку, здаючись.

— Гаразд. Що саме ви хочете дізнатися?

— Усе! — вигукнула вона.— Як ви його вистежили, як захопили, який він. Геть усе!

— Не так уже це й цікаво.

— Авжеж, цікаво,— не відступала вона.— Галантний капітан Віндгем лише кілька тижнів у Калькутті, а вже встиг захопити одного з найнебезпечніших злочинців у країні.

— Як я сказав вашому приятелю лейтенант-губернатору, це не лише моя заслуга. Участь брало багато людей.

— Але ж лейтенант-губернатор назвав героєм саме вас!

Я похитав головою.

— Просто я його заарештував.

— І в процесі отримали поранення.

— Це? — показав я на перев’яз.— Та це ж я зі слона впав.

Я дістав портсигар і запропонував їй сигарету. Вона вдячно прийняла. Я взяв і собі і запалив обидві.

— Чому ж він убив Мак-Олі? — запитала вона.

— У тому-то і справа,— зітхнув я.— Не певен, що це зробив він.

— А ось і несподіванка! — вигукнула вона, широко розплющивши очі.— І навіть словом не прохопилися лейтенант-губернатору?

Я похитав головою.

— Нічого це не змінить. Його все одно повісять. Сен лише пішак у великій грі.

Можна було додати, що й себе вважаю таким пішаком.

Я очікував, що вона обуриться. Питатиметься, чому я дозволяю відправити на шибеницю невинно засудженого. Десь у глибині душі мені навіть хотілося, щоб вона обурилася, розсердилася, що я таке допускаю. Хотілося, щоб вона звернулася до моєї порядності й зіграла роль мого сумління, докори якого я намагаюся заглушити. На мій подив, вона нічого не сказала. Я був здивований і навіть трохи розчарований.

— Не варто через це страждати, Семе,— сказала вона, немов прочитала мої думки.— З того, що я чула, можу зробити висновки, що ця людина — справжнє чудовисько. Він заслуговує на те, що на нього чекає, вбивав він Мак-Олі чи ні.

— Якби ж то все було так просто,— відповів я.

Вона на мить замислилася.

— Якщо ви вважаєте, що убивця не Сен, то хто ж тоді?

— Це я і збираюся з’ясувати.

— Але якщо лейтенант-губернатор наказав висунути Сенові звинувачення, хіба це не означає, що справу закрито?

— Байдуже. Я мушу робити свою роботу. Продовжувати розслідування. Я приїхав до Калькутти не для того, щоб служити декоративним собачкою.

— А навіщо ж ви тоді приїхали, Семе?

— Щоб зустріти вас, звісно.

Вона посміхнулася, і я відчув себе закоханим школярем.

— Ви приїхали врятувати мене із цього Богом забутого місця? — запитала вона.— Тоді маю вас застерегти: рятувати мене не потрібно.— Вона нахилилася вперед і вдихнула сигаретний дим.— Може, ви тут, бо самі потребуєте порятунку?

Ми вийшли десь об одинадцятій: «Великий східний» позбувався гостей. Вони юрмилися на тротуарах п’яними групками, чоловіки галасували, жінки хихотіли. Дівчата з «риболовного флоту» отримали добрий улов.

Білий констебль і досі залишався на своєму посту, намагаючись не привертати уваги. На обличчі у нього було написано: «Прошу, Боже, не дозволь цим покидькам улаштувати скандал на моєму чергуванні!» Саме таке обличчя буває в його колег із Мейфера і Челсі в суботу ввечері. Що робити бідолашному копу з робочого класу із п’яним натовпом аристократів?

Нам