Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

– Ти можеш повертатися до себе.

– Ненавиджу тебе! – прошипіла дівчина, перш ніж вийти.

Я притулився чолом до холодного скла.

Більше ніяких питань, ніяких поцілунків, інакше все закінчиться тим, що я остаточно втрачу розум!

Цього разу віддавати магію було ще складніше, ніж минулого, а потім ледве піднявшись до кімнати, я впав на підлогу і тіло вигнулося дугою. Жар прокотився по венах, немов рідкий вогонь запалав у крові.

Не знаю скільки це тривало, та до тями прийшов, коли за вікном безроздільно панувала ніч.

Може, магія Данаї мене вбиває? Може відьма щось зробила і травить мене?

Ні, не може бути! Та і яким чином вона б примудрилася таке зробити? Якби тільки спробувала, у кімнаті б спрацювали артефакти.

Тоді, що зі мною таке?

Відповіді не було, та й питати нема в кого.

Рухнув на ліжко і втупився у стелю.

В будь-якому разі, я повинен завершити те, що почав, навіть, якщо це мене вб'є.

Вранці, почувався як завжди, ніби це не я корчився вночі на кам'яній підлозі не в змозі поворухнутись.

Нарешті повернулися Мелос і Кравен.

– Ми перевірили всі міста на кордоні  з Вічером, мій Лерде. У Маруні та Зориані така сама різня, як і в Ладосі. У всіх жителів вирвані серця. Це можуть бути тільки відьми. – доповідав Мелос.

Я стис щелепи.

– А те місце на карті ви перевірили?

Кравен кивнув.

– Звісно, мій Лерде. Начебто нічого дивного там нема, покинуті шахти Ледів, та все ж, ми знайшли дещо незвичне.

– Що саме?

– Стіну, розписану незрозумілими символами. Ніколи таких не бачив. Вони наче видовбані у камені. Що думаєте робити, мій Лерде? – спитав Кравен.

– Стіна кажеш…цікаво, та може статися, що це просто якась пастка. Я сам перевірю.

– Ми поїдемо з вами! – Мелос виступив уперед.

Я заперечно похитав головою.

– Ні. Не треба. Я сам, не думаю, що там щось серйозне.

– Алеж, мій Лерде, це може бути небезпечно!

Я підняв руку вгору, зупиняючи Кравена.

– Якщо я не повернусь, ви знаєте, що робити.

Так, всі знали, що робити. Зібрати пошуковий загін. Або врятують, або знайдуть мій труп.

Якщо помру – то, моє місце посяде чоловік Катріони. Рон Темний.

А не мій брат, на жаль. Я стиснув зуби, пригадуючи той страшний день, який забрав у мене одночасно батька та брата.

Я знайшов їх у лісі. Їм обом не просто вирвали серця, їх довго і жорстоко катували. Я і досі не міг повірити, що такі сильні драконоборці дали себе так легко вбити.

Судячи із запаху – там був всього лише один єдиний відьмак. Навіть Дейнідів батька і брата знайшли мертвими!

Тепер, після того, як опинився в тому лісі напівмертвий, в голову все частіше закрадалися думки, що смерть батька й брата з цим пов'язана.

От тільки, якщо серед нас є зрадник, як його знайти? Не допитувати ж всіх поспіль. Та й допитувати драконоборця складно, це тобі не відьмак, або звичайна людина. Вони добре ховають справжні емоції.

Їх за запахом не впіймаєш. До того ж, треба мати якісь докази, перш ніж когось звинувачувати.

Вийшовши з замку на широкий двір, я подумки покликав Райна. Дейнід вилетів мені назустріч, радісно заричавши.

– Що, хлопче, знудився? – торкнувся його хутра і Райн сів – Зараз розімнешся.

Я заскочив на спину Дейніда і буквально шкірою відчув чийсь погляд. Піднявши голову, побачив у вікні Данаю, та зустрівшись зі мною очима, дівчина відскочила назад.

– Поїхали! – крикнув голосно.

Райн відштовхнувся величезними лапами й майнув через високу огорожу.