Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

- Будьте ласкаві не казати мені, чого ви хотіли чи не хотіли, Домбі,- спинила його міс Блімбер, додержуючись надзвичайної ввічливості у своїх зауваженнях.- Я не можу дозволити вам висувати такі аргументи.

Поль відчув, що найбезпечніш буде не говорити нічого, і лише дивився на окуляри міс Блімбер. Міс Блімбер, незадоволено труснувши головою, звернулася до папірця, що лежав перед нею.

- «Аналіз характеру П. Домбі». Якщо пам’ять мене не зраджує,- відірвалася на мить міс Блімбер,- слово «аналіз», як протилежність до «синтезу», в Уокера 34 пояснюється так: «Розкладання об’єкту - чи то чуттєвого, чи то інтелектуального - на його першоелементи». Як протилежність до «синтезу», зверніть увагу. Ну, тепер ви знаєте, що таке аналіз, Домбі?

Домбі ніби й не був засліплений тим світлом, яке проллялось на його розум, але злегка вклонився міс Блімбер.

- «Аналіз,- повторила та,- характеру П. Домбі. Я знаходжу, що природні дані у Домбі надзвичайно хороші і що хист його до науки стоїть на тому ж рівні. Беручи як нашу найвищу оцінку цифру вісім, я оцінюю зазначені раніше здібності Домбі в шість і три чверті кожна!»

Міс Блімбер спинилася, щоб подивитись, як Поль сприйняв цю новину. Не певний, що позначають ті шість і три чверті - шість фунтів п’ятнадцять пенсів, чи шість пенсів три фартинги, чи шість футів три дюйми, чи три чверті по шостій, чи - шість чогось такого, чого він ще не вчив, і три чверті ще чогось іншого, Поль потер собі руки й глянув просто у вічі міс Блімбер. Виявилось, що то була найкраща відповідь, і Корнелія вела далі.

- «Свавільність - два. Себелюбство - два. Схильність до товаришування з простолюдом, виявлена щодо особи по імені Глябб - спершу сім, але згодом зменшилась. Шляхетність поведінки - чотири і з часом поліпшується». Тепер іде те, на що я хочу звернути особливу вашу увагу, Домбі,- загальні зауваження наприкінці аналізу.

Поль налагодився слухати їх якнайпильніше.

- «В цілому про Домбі треба сказати,- гучним голосом читала Корнелія, через кожні два слова наставляючи окуляри на маленьку постать перед собою,- що здібності та нахили в нього гарні, і що він зробив успіхи, яких тільки можна було сподіватися за даних обставин. Слід, проте, пошкодувати, що в поведінці та вдачі цього юного джентльмена є особливості (їх звичайно звуть дивацтвами) і що, формально не даючи підстав для осуду, він часто помітно відрізняється від інших молодих джентльменів свого віку та соціального стану». Ну, Домбі,- мовила міс Блімбер, відкладаючи папірець,- зрозуміли?

- Думаю, зрозумів, мадам,- одповів Поль.

- Цей аналіз, Домбі, надішлють вашому шановному батькові,- казала далі міс Блімбер.- Йому безперечно буде дуже прикро почути, що у вашій поведінці та вдачі є особливості. Нам також прикро, Домбі, бо ми ж не можемо, ви розумієте, Домбі, любити вас так, як хотіли б.

Корнелія зачепила його найчутливіше місце. Чим ближче був день від’їзду, тим палкіше він бажав, щоб усі в домі його полюбили. З якоїсь таємничої причини, мало зрозумілої й йому самому (якщо він взагалі розумів її), Поль дедалі більше прив’язувався до всіх і до всього в оселі доктора. Він не міг знести думки, що комусь буде байдуже, коли він поїде звідси. Він хотів, щоб усі з приємністю згадували його, і ради цього заприязнився навіть з великим волохатим, хрипкоголосим собакою, що сидів на цепу за домом і був попервах найбільшим пострахом для нього,- щоб і цей собака тужив за Полем, коли того вже тут не буде.

Не думаючи, що знову показує себе не таким, як решта, маленький Поль пояснив усе як умів міс Блімбер і попросив ласкаво, щоб вона, незважаючи на офіційний аналіз, спробувала полюбити його. З тим же проханням удався він і до місіс Блімбер, що саме ввійшла в кімнату, а коли ця дама навіть у його присутності не втрималася й висловила часто висловлюване нею переконання, що він - чудне дитя, то Поль сказав, що вона має цілковиту рацію і що, напевно, це все через його кістки, але він точно не знає; та хай місіс Блімбер дарує йому це, бо він їх усіх любить.

- Не так, звичайно,- додав Поль з боязкою відвертістю, що й була однією з найбільш нетипових і привабних рис цієї дитини,- не так, як я любив Флоренс,- це було б неможливо. Та ви й не чекаєте цього від мене - правда, мадам?

- Ох, чудна ти душе! - шепнула місіс Блімбер.

- Але мені тут усі любі,- закінчив Поль,- і мені було б гірко поїхати, знаючи, що хтось цьому радий або йому все одно.

Тепер місіс Блімбер не мала вже ніякого сумніву, що Поль - найчудніша в світі дитина, і коли вона переповіла все те докторові, то доктор їй не заперечив. Він сказав тільки, як і за першої появи Поля в його будинку, що наука багато змінить, а ще він сказав, як і тоді ж: «Розвивай його, Корнеліє, розвивай!»

Досі Корнелія розвивала його якнайстаранніш, і Поль скуштував через це чимало лиха. Та, сумлінно виконуючи всі свої завдання, він ставив собі ще й іншу мету і вперто прагнув до неї. Він хотів бути милим, корисним хлопчиком, який робить усе, щоб його любили й прихилялись душею до нього. І хоча він частенько сидів у своєму кутку на сходах чи стояв самотою біля вікна спальні, стежачи за хвилями та хмарами, проте ще частіше бував серед товаришів, роблячи їм маленькі послуги. Так що нарешті навіть серед цих сухих і заглиблених у себе анахоретів, що умерщвляли свій дух та плоть під дахом доктора Блімбера, Поль став об’єктом загальної симпатії - маленькою крихкотілою лялькою, яку всі любили і якої ніхто не дозволив би собі скривдити. Але що він не міг переробити свою вдачу чи переписати аналіз, то всі погодилися, що Домбі - чудний хлопець.

Завдяки цьому він мав деякі пільги, що ними більше ніхто не користувався. Звичайнішій дитині їх би не дали - вже саме це мало неабияку вагу. Коли інші, ідучи спати, тільки вклонялися докторові Блімберу з родиною, Поль простягав своє крихітне рученя і сміливо ручкався з доктором, місіс Блімбер і Корнелією. Якщо треба було попросити за когось, кого мали покарати,-