Читати книгу - "Куди залітають лиш орли"

Сміт відвів погляд від своєї скаліченої руки, яку щойно перев'язала Мері, скориставшись аптечкою в літаку, і сказав полковникові:

— Як приємно, що ви особисто прилетіли зустріти нас, сер.

— Я зробив це не заради того, щоб вам було приємно, — зізнався Вайат-Тернер. — Якби я залишився в Лондоні, то збожеволів би від очікування й думок. Адже це я послав вас сюди. — Помовчавши трохи, він повів далі: — Торренс-Сміт загинув, сержант Геррод теж, а тепер, як ви кажете, й Каррачола, Крістіансен та Томас. Усі вони мертві. Це величезна ціна, Сміте, страшна ціна. То були мої найкращі люди.

— Усі, сер? — обережно запитав Сміт.

— Так, я старію. — Вайат-Тернер стомлено похитав головою й затулив долонею очі. — То ви дізналися, хто з них?..

— Каррачола.

— Каррачола! Тед Каррачола! Неможливо! Я просто не в змозі повірити…

— І Крістіансен теж. — Смітів голос був спокійний, рівний. — І Томас.

— Крістіансен? І Томас? — Вайат-Тернер якось дивно глянув на Сміта. — Ви надто багато пережили, Сміте. Вам, мабуть, недобре.

— Справді, мені не так добре, як було. Але мені стало значно краще, коли я знищив їх.

— Ви? Ви їх знищили?

— Мені ж доводилося знищувати зрадника й раніше, ви знаєте про це.

— Але… зрадники… усі троє… Це неможливо! Я не вірю цьому! І ніколи не повірю!

— То, може, ви повірите ось цьому, сер. — Сміт дістав із куртки один із записників і подав Вайат-Тернерові. — Це імена й адреси всіх німецьких агентів у Південній Англії, а також імена й адреси всіх британських агентів у Північно-Західній Європі, яких виявили й замінили німецькими провокаторами. Ви впізнаєте почерк Каррачоли? Він написав це під дулом автомата.

Повільно, наче уві сні, Вайат-Тернер простяг руку й узяв записника. Кілька хвилин він вивчав його, повільно, майже недбало перегортаючи сторінки, потім, зітхнувши, відклав.

— Це — найважливіший документ у Європі, який я будь-коли бачив. Нація має бути вам глибоко вдячна, майоре Сміте.

— Спасибі, сер.

— … Чи могла б бути вдячна. Дуже шкода, що вона не зможе висловити вам своєї вдячності. — Він узяв з колін револьвера й наставив його Смітові в груди. — Адже ви не робитимете дурниць, правда ж, Сміте?

— Що це, на Бога означає? — Карпентер обернувся і вражено, нічого не розуміючи, подивився на Вайат-Тернера.

— Зосередьтеся на своїх пілотських обов'язках, дорогий командире ескадрильї. — Вайат-Тернер повів у його бік дулом револьвера. — Курс наш залишається той самий. За годину ми сядемо в аеропорту Лілля.

— Та цей чолов'яга з глузду з'їхав! — вражено прошепотів Шаффер.

— Якщо й з'їхав, — сухо промовив Сміт, — то це сталося кілька років тому. Леді та джентльмени, дозвольте показати вам найнебезпечнішого шпигуна в Європі, найспритнішого подвійного агента усіх часів.

Він зробив паузу, чекаючи реакції, але в літаку й далі панувала мовчанка — звістка про Вайат-Тернерову зраду була надто приголомшлива, щоб на неї відреагувати одразу. Сміт повів далі:

— Полковнику Вайат-Тернере, завтра ви станете перед військовим трибуналом, дістанете смертний вирок, вас відвезуть до Тауера, а наступного ранку о восьмій вам зав'яжуть очі й розстріляють.

— Отже, ви знали?! — Звична Вайат-Тернерова витримка зрадила полковника; голос у нього був низький і хрипкий, його було ледве чути крізь гуркіт двигунів. — Ви знали про мене?

— Так, я знав про вас, — кивнув головою Сміт. — Але ж про вас знали всі, чи не так, полковнику? Ви самі казали, що три роки провели в німецькому тилу, служили у вермахті й дісталися аж до генерального штабу. Справді, так і було. За допомогою вермахту й генерального штабу. Але коли характер війни змінився і більше не можна було годувати нас фальшивими донесеннями про ймовірні німецькі наступи, тоді вам дозволили «втекти» назад до Англії, щоб годувати німецьке командування нефальшивими донесеннями про плани союзників, а також допомагати їм викривати британських агентів у Європі. Скільки мільйонів франків зібралося на вашому рахунку в швейцарському банку, полковнику?

Дивлячись в ілюмінатор перед собою, Карпентер повільно проказав:

— Чесно кажучи, старий, знати про все це нам уже ні до чого…

— А ви погляньте краєм ока й самі пересвідчитеся, наскільки ні до чого отой револьвер «стен», — порадив Сміт і знову повернувся до Вайат-Тернера: — Боюся, ви недооцінили адмірала Ролланда. Він уже кілька місяців мав підозри щодо вас та ще чотирьох начальників відділів. Правда, щодо Торренс-Сміта він помилявся.

— Вигадуйте далі. — До Вайат-Тернера знову повернулася витримка й упевненість. — Це допоможе нам згаяти час до Лілля.

— На превеликий ваш жаль, вигадувати нічого. Адмірал Ролланд викликав мене — та Мері — з Італії, бо в Лондоні не міг ні на кого покластися. Адже ви знаєте, як швидко поширюється корупція. Так, адмірал розіграв усе дуже розумно. Він сказав вам, що має сумніви щодо одного з начальників відділів, але не сказав, кого саме. Тому, коли сталася катастрофа з генералом Карнебі, ви самі подали адміралові ідею послати кількох начальників відділів рятувати Карнебі. А він зробив так, щоб до вильоту ви не мали можливості поговорити з будь-яким із них наодинці.

— Так от чому викликали й мене? — сказав Шаффер. — Тому, що в Лондоні ви нікому не довіряли!

— Так, судячи з того, що ми знали, МІ-шість стала скорумпованою… А все ж, полковнику, на душі у вас було неспокійно, доки Ролланд не попросив вас самому підібрати керівника групи. Ви обрали мене. Ролланд знав, що ви так зробите. Ви тоді побачили мене вперше, але від керівника військової розвідки в штабі Кессельрінга дізналися, що я — їхній основний подвійний агент. Адмірал Ролланд — єдина людина по обидва боки фронту, яка знала, хто я насправді. Для вас моя кандидатура була ідеальна. Ролланд подбав, щоб ви також жодного разу не поговорили зі мною, але вас це не надто турбувало. Ви гадали, що я знатиму,