read-books.club » Детективи » Смерть у Бреслау 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть у Бреслау"

160
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Смерть у Бреслау" автора Марек Краєвський. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 61 62 63 ... 73
Перейти на сторінку:

До столика підійшла міцно збудована дівчина й усміхнулася фон Гарденбурґові. Мокк теж усміхнувся до нього й підняв келиха. Вони цокнулися майже нечутно.

— То може, зустрінемося завтра в моєму кабінеті? А зараз прошу вибачення. Я домовився із цією менадою. Вакх кличе мене на свої містерії.

Того вечора Мокк не грав у шахи зі своїми дівчатами з тієї простої причини, що шахи були їхньою побічною діяльністю, а головну вони виконували зараз у затишних будуарах з іншими клієнтами, з якими домовилися раніше. Отож Мокк не зіграв у королівську гру, хоча це зовсім не означало, що він не заспокоїв інших, нешахових потреб. Опівночі попрощався з пухкою брюнеткою й пішов до будуару, який зазвичай займав по вечорах у п’ятницю. Кілька разів постукав, але ніхто не відповів. Тож він прочинив двері й роззирнувся кімнатою. Анвальдт, зовсім голий, лежав на канапі серед мавританських подушок, тоді як гімназистки повільно одягалися. Мокк жестом прискорив їхні дії. Знічений Анвальдт теж натягав на себе сорочку й штани. Коли дівчата, хихочучи, зникли за дверима, Мокк поставив на столі пляшку рейнського вина й келихи. Анвальдт, котрому похмілля ще давалося взнаки, швидко вихилив один за одним два келихи.

— Як ти себе почуваєш? Чи подіяв найстаріший та найкращий засіб від депресії?

— Таке знеболювальне діє надто коротко.

— А тобі відомо, що вакцина проти хвороби, це той самий вірус, який її викликає? — Моккові вочевидь сподобалася ця медична метафора. — Тож я заражу тебе остаточно. Фон Гарденбурґ підтвердив наші підозри: Еркін — єзид, що прибув до Бреслау зі злочинною місією. Наполовину par excellence[51] він її уже виконав.

Анвальдт схопився зі стільця, зачепившись ногами за шаховий столик. Келихи затанцювали на тоненьких ніжках.

— Пане Мокку, ви тут бавитеся в риторичні забави, але те, що нависло наді мною, — не гра. Десь недалеко, може навіть у цьому борделі, причаївся фанатик, який хоче нашпигувати мене скорпіонами. Гляньте лише, як ці шпалери чудово підходять, щоб на них моєю кров’ю написали рядки перських пророцтв! А ви мені призначаєте бордельне лікування... Але хіба лікування здатне допомогти людині, для якої бажання мати батька в одну мить перетворилося на найбільше прокляття?!.

Слова урвалися, їх раптом забракло, Анвальдт розридався мов дитина. Його побите й пожалене шершнями обличчя зсудомилося від плачу. Мокк відчинив двері в коридор і роззирнувся навколо. П’яний клієнт лаявся серед столиків унизу. Тоді Мокк зачинив двері й підійшов до вікна, щоб ширше його відчинити. Сад дихав теплим ароматом лип. Якась вакханка стогнала за стіною.

— Не перебільшуй, Анвальдте, — він вчасно прикусив язика (хотів сказати: «не реви, ти ж мужчина»). Він був роздратований і голосно сопів. — Не перебільшуй. Досить, що ти будеш обережним, доки ми не спіймаємо Еркіна. І тоді прокляття не здійсниться.

Сльози в Анвальдта вже висохли. Він уникав погляду Мокка, нервово ламав пальці, потирав поріз на підборідді, тихцем роззирався навсібіч.

— Не переймайся, Герберте, — Мокк чудово розумів його стан. — Хтозна, чи наші неврози не викликані тим, що ми стримуємо сльози. Адже герої Гомера теж плакали. Ще й якими ревними слізьми!

— А ви... ви теж іноді плачете? — Анвальдт з надією глянув на Мокка.

— Ні, — збрехав той.

Анвальдта охопило обурення. Він підвівся й вигукнув: — Так, звісно... навіщо вам плакати? Ви не виховувалися в сиротинці... Ніхто не наказував вам жерти власне лайно, коли ви не могли проковтнути шпинату! У вас не було матері шльондри й батька, проклятого прусського аристократа, який тільки й зробив для власного сина, що віддав його до католицького сиротинця і класичної гімназії! Вам не доводилося прокидатися з радістю, що ви прожили ще один день, бо вчора якось ніхто не розпанахав вам живіт і не накидав скорпіонів у бебехи! Слухайте, вони чекали сім століть, доки народяться хлопець і дівчина... І тепер вони не скористаються такою нагодою? На їхнього божевільного шамана саме зараз сходить одкровення... Божество наближається...

Мокк не слухав. Він гарячково нишпорив у пам’яті, наче той, хто на офіційно-штивному прийомі не може стерпіти тиші за столом і намагається спромогтися на якийсь дотеп, анекдот чи каламбур... Анвальдт кричав. Хтось стукав у двері. Анвальдт верещав. Постукали голосніше. Вдаваний стогін розлягався за стіною й крізь відчинене вікно ширився садом. В Анвальдта була справжня істерика. Хтось гамселив у двері.

Мокк підвівся й розмахнувся. Невеличка долоня залишила слід на щоці асистента. Тиша. Ніхто не гамселив більше у двері, менада у сусідній кімнаті збирала розкидані по підлозі речі, Анвальдт заціпенів, Мокк відшукав у пітьмі втрачену думку. Він чув власний голос: «Не перебільшуй. Досить, що ти будеш обережним, доки ми не спіймаємо Еркіна. І тоді прокляття не здійсниться... прокляття не здійсниться... прокляття не здійсниться...»

Він стояв впритул до Анвальдта й дивився йому в очі:

— Послухай, Герберте, доктор Гартнер написав, що помста не вважатиметься здійсненою, якщо вона не відбудеться точно за таких самих обставин, як злочин, за який слід помститися. Дивись, єзиди чекали століттями, аби в роду фон дер Мальтенів народилися син і дочка... Але ж у цьому роду вже колись народжувалися брат і сестра. Тітка Олів’є фон дер Мальтена і його батько Рупперт. Чому єзиди їх тоді не вбили, не зґвалтували, не напхали скорпіонів у нутрощі? Гартнер припускає, що помста була неможлива в монастирі із суворим статутом. — Мокк заплющив очі й відчув відразу до себе самого. — Я так не думаю. А знаєш, чому? Тому, що їхнього батька вже не було на світі. Близнюки народилися після смерті свого батька, який загинув під Садовою. Я чудово це знаю. Мій університетський товариш Олів’є

1 ... 61 62 63 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть у Бреслау», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть у Бреслау"