Читати книгу - "Медлевінґери"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У час, коли закінчувалися заняття в школі, вона сиділа перед хатою, тримаючи обома руками кухля. Мимо пробігли діти, ногами збиваючи куряву. «Як і щороку, — подумала Мунна, — за цим можна визначати наближення літа!»
Коли перед нею став Торіл, вона довго дивилася на хлопця, перш ніж той зважився заговорити.
— Нісс не був у школі, — сказав Торіл.
— Сьогодні не був, — приязно мовила Мунна.
— А завтра він прийде? — запитав хлопець, не дивлячись на Ніссову матір.
Мунна ковтнула з кухля напою.
— Можливо, — тільки й відповіла.
— Отже, ти не знаєш, — мовив Торіл.
Мунна зробила ще ковток, але не сказала нічого.
— А Ведура вже кілька днів немає в селі, — сказав Торіл.
— І Антака немає, — усміхнулася Мунна. — Антак перший зник.
Торіл пильно подивився на жінку.
— То він там? — тихо запитав він. — І Нісс там?
Мунна все ще усміхалася.
— Де там, Торіле? — тихо перепитала вона. — Я не можу сказати тобі більше, ніж знаю.
Торіл постояв іще мить, а тоді, не зронивши й слова, обернувся і пішов геть.
— До побачення, Торіле! — крикнула йому навздогін Мунна. Аж коли хлопця не стало видно, щезла й усмішка з її обличчя. Мунна мала стомлений вигляд.
Йоганнес повернув ключа в замку. По середах Брітта приходила додому пізніше, ніж він. Та, власне, в усі інші дні бувало так само. Але, звісно, могло таке статися, що котрийсь урок в її школі відмінили. Тож вона могла бути вже вдома. І якщо все пішло за найгіршим сценарієм, могло й таке статись, що вона знайшла Нісса й Моа.
Із материної кімнати долинали якісь тихі звуки.
— Агов? — боязко гукнув Йоганнес.
Однак у передпокої не було Бріттиних черевиків, а на гачку бракувало її куртки.
— Це ж я прийшов! — полегшено вигукнув Йоганнес. — Можете виходити!
Але з жодної кімнати ніхто не відгукнувся.
— Агов! — крикнув хлопчик. — Ніссе? Моа?
На якусь мить злякався: невже усе це йому тільки приверзлося? Чи могло таке бути? Тоді виходило би, що хтось досить підло його розіграв! А з другого боку, добре, що не розповів Ліні! Однак водночас він був цілком певен, що химерні малюки таки існували, — дарма що все це здавалося неймовірним безглуздям.
— Ніссе? — ще раз покликав хлопчик і зазирнув до материної кімнати. Тихо бурмотів увімкнений телевізор, а під полицею, на якій стояла магнітола, лежав перекинутий стілець. Авжеж, вони існували — ще й як! — Моа?
Вимкнув телевізор.
— Не бійтеся — це ж я! Можете вже виходити!
На порозі своєї кімнати перелякано завмер.
У нього рідко прибиралося по-справжньому — частіше Брітта читала синові лекції про переваги бодай сякого-такого порядку. Але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.