Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дякую. Щиро вам усім дякую. І нехай у ваших дітей та онуків теж буде багато-багато гарненьких та здоровеньких хлопчиків та дівчаток, бо вони дуже потрібні нашій Україні. Тільки молодь зможе у ній щось змінити!
Роман низько всім вклонився, притисши руку до серця, і, схопивши торбинку з щойно придбаними покупками, побіг додому.
Тісто вже було розкатане і з невеликої, але місткої миски на всю кухню линули пахощі свіжої малини, що, перебрана та помита, виблискувала сріблястими крапельками джерельної води. До неї ще треба було додати трішки ванілі та цукру і чайну ложечку крохмалю (щоб малина не розповзлась по пирогові, а була цілісною. І зверху пиріг притрусити корицею).
Роман, забігши на кухню, розцілував в обидві щоки оторопілу бабусю, а далі, підхопивши Тасю на руки, закружляв разом з нею по кімнатці, мало не перекинувши стола, разом з усім, що на ньому було.
— Ромцю, та що це таке? Постав дівчину на землю, бо розтрощиш усе тут.
Хлопець, опустивши сестру на долівку, теж поцілував її в розпашілу щічку.
— Є привід для радості, — повідомив він їм. — У нашої мами вночі народилась дівчинка, моя дорогенька маленька сестричка, і ми назвемо її Оксанкою. Правда, чудове ім’я?
Тася, почувши цю новину, радісно заплескала у долоні.
— А звідки ти дізнався? — запитала дівчинка.
— Сказала наша листоноша тітка Оксана. Певне, з лікарні подзвонили на прохання мами, чи твоя, Тасю, мама. То все добре, але де подівся дідусь Матвій, щось я ніде його не бачу. Може, йому треба щось допомогти? Я ж вам поки що не потрібен?
— Він на тому городі, що під лісом, оглядає капусту. Щось вона мені цього літа зовсім не подобається. Якщо хочеш, йди до нього, може, там і справді потрібна твоя допомога. Бо він ще взяв з собою помідори, які я вчора купила у тітки Ганни. А їх треба затінити. Я зараз дам тобі пічний попіл і набери у пляшку води. Спочатку збризнеш капусту водою, потім посипеш її попелом, це добре допомагає від тлі. Ну біжи, не заважай нам, бо тісто перестоїться.
— Не турбуйся, бабусю, попіл я сам наберу. А ви порайтесь тут, бо я дуже хочу вашого пирога.
І хлопець, взявши відерце, пішов до мішка набрати попелу. Потім ще налив у пляшку води та побіг до дідуся.
Той ходив по капустяних рядах у високих гумових чоботах і, щось мугикаючи собі під ніс, крутив сивого вуса чи поплескував себе по коліну. Це означало, що дідусь Матвій сердиться і, водночас, думає.
— Здоров, дідусю, як справи? — ще здаля загукав Роман, акуратно пробираючись до нього. Скраю городу, у тіні гарбузового листя, лежала купка помідор, які ще треба було висаджувати у ґрунт.
— Здоров був, онуче. Як там малина? Пиріг ще не готовий?
— А ти звідкіля знаєш?
— А у мене на старість виробився собачий нюх. От іду вулицею і носом чую, що варять чи печуть наші сільські господині. Та твоя бабуся вже зранку тричі сказала мені, що збирається спекти пиріг, то ми по черзі виглядали вас з лісу.
«От якби вони знали, де ми побували в той час, як вони чекали нас з малини, дідусь так би і сів у ту капусту», — раптом подумав Роман і, зігнувши голову, усміхнувся, але вирішив промовчати про їхні мандри, щоб не взяли на кпини. Всі добре знали хлопцеву фантазію і мрійливість, тому б вирішили, що він це просто вигадав або сонце нагріло у голову.
— Дідусю, бабуся сказала побризкати капусту водою, а потім посипати її попелом. Все це я приніс з собою.
— Ну і добре, я теж думав так зробити. Тля не любить попелу. Гайда, ти попереду бризкай, а я швиденько слідом посипатиму, щоб листя не встигало висихати, бо бач, як припікає сонце. З помідорами, може, зачекаємо до вечора, вони все одно на такій спеці зів’януть, не встигнувши хоч трохи зачепитись за землю.
Вони обробили капусту і, сховавши помідори, коріння яких було загорнуте у вологу торбу, глибоко у кущі, пішли обідати пирогом з малиною, смак якого обидва просто обожнювали.
Прийшовши додому, дідусь з онуком ще з подвір’я відчули запах свіжовипечених, а їх виявилось кілька, пирогів, до яких варився ще й кисіль. На столі, на вибір, стояли ще й свіжі вершки та молоко.
— Як я, бабусю, скучив за твоїми стравами, ти й уявити собі не можеш!
— А ти що, давно їх не їв? Ніби востаннє сьогодні вранці, чи, може, я помиляюсь? — відпарирувала бабуся.
Тася застережливо глянула на нього і Роман зрозумів, що його сестра теж не дуже хоче, щоб про їхні дивовижні космічні мандри ще хтось дізнався, бо все одно ніхто не повірить. Особливо у те, що вони справді зустрічались і навіть розмовляли з представниками інших планет і навіть цивілізацій.
— Та я просто так хотів тебе похвалити, — знайшовся хлопець, — насправді за твоїми обідами можна почати скучати вже ввечері, а про ранок і говорити нічого.
Окрім пирогів та киселю, на столі стояла ще й домашня локшина з підливою і шматочками відвареної качки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді», після закриття браузера.