Читати книгу - "Син сонця"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я терплю все це тільки задля Дурьйодгани, — сказав він вголос, — ви, пане Бгішмо, вважаєте мене боягузом, але самі є ворогом Кауравів, бо намагаєтесь нас пересварити перед битвою. Хоч шастри і говорять, що треба слухати старійшин, але не тоді, коли вони геть здитиніли. Ви винні в тому, що я дав необережну присягу, та я дотримаю її і вийду на бій лише опісля вашої загибелі!
Воїн встав і різко вийшов з шатра, де відбувалася нарада. Бгішма щось гнівно забурмотів йому вслід, та Карна вже нічого не чув. Він стояв, відчуваючи лицем вологий вітер, що віяв від П'яти Озер, і стискав пальцями дерев'яного птаха.
«Щастя… Щастя на білих крилах… Для когось щастя — зайвина тепла, для когось — прохолодний вітер… Де ти, щастя, яке призначалось хлопчикові на ім'я Вріша?»
— Щастя воїна на лезі меча, — сказав він вголос, трохи заспокоївшись, — і менше з тим…
Аби пришвидшити розв'язку, Дурьйодгана відправив до табору Пандавів сина князя Шакуні, Улуку, з образливим посланням, яке сам і склав.,
«День битви близький! — говорилось у тому листі, - час уже, Юдгіштгіро, скинути личину, якою ти прикривався все життя. Нехай же усі побачать твою зажерливість та жадобу влади, бо ти завжди говорив одне, а робив інше. Я, принаймні, хоч не вдаю з себе втілення Дгарми. Тож хоч раз у житті будь кшатрієм і порадь те саме своїм братам, з якими цілий рік прислужував князю Віраті, наче жалюгідний шудра.»
— А Крішні скажи, — повчав Дурьйодгана Улуку, — що нас не залякаєш чародійством, а ворожити ми й самі можемо. Я викликаю Крішну Васудеву на чесний бій, хоч і знаю, що він здатен лише влучати чакрою в беззбройних.
Улука, стрункий смаглявий ґандгарець, задоволено прицмокував.
— Я передам все до останнього слова, — сказав, — навіть якщо мене за це зарубають на місці!
Та син Шакуні повернувся живим і сказав, що битва розпочнеться на світанку. Удосвіта десятники і сотники вже піднімали піших ратників, а перед ними шикувались ратгіни, і стрій колісниць був схожим на дзьоб хижого птаха, націлений у тіло ворога. Карна особисто вишикував своїх ангів, а до строю ратгінів замість батька став найстарший син Карни, вісімнадцятирічний Рама, що аж палав жадобою бою та звитяг. Інші сини князя Ангу теж рвалися до бою, але Карна сказав становчо:
— Битва буде довгою, діти мої. Вистачить на всіх і звитяг і смерти.
Тож Врішасена та Сушена лишилися у лавах резервного війська, а п'ятнадцятирічного Сатьясену Карна зоставив при собі, аби запальний хлопець весь час був у нього перед очима. В розпалі приготувань з ворожого боку долинули звуки сурм.
— Юдгіштгіра йде на переговори! — прокотилося військом.
— Сам, особисто!
— Не інакше — злякався!
Колісниця старшого Пандава в'їхала до табору під загальний регіт та насмішки. Юдгіштгіру супроводжували його брати та Крішна. Карна оцінив ризикований крок Пандавів схвально. Боягузтвом тут і не пахло — Пандави хотіли справити враження на Бгішму і Дрону.
Юдгіштгіра підійшов до Діда Куру і попросив у нього благословення. Потім схилився перед Дроною. Карна тим часом роздивлявся Арджуну, якого давно не бачив. Гарне лице Пхальгуни, загартоване поневіряннями, здавалося ще вродливішим ніж завжди. Карна позирнув на золотого браслета Кунтідеві і всміхнувся давньому ворогу.
— Я чув, що ти сьогодні не йдеш до битви? — спитав Арджуна.
— Поки що лишаюсь у резерві, - озвався Карна лагідно. Щось в його погляді здивувало сина Куші, і той спитав:
— Що з тобою, Вайкартано?
«Брате мій, — подумав Карна, знаючи, що ніколи не вимовить цього вголос, — вороже мій… Що ж ми накоїли у минулому житті, аби отак розплачуватись нині?»
— Та нічого, — мовив вголос, — умова є умова. Ти непереможний для всіх окрім мене.
— Карно! — сказав Арджуна майже весело, — хочеш вір, хочеш ні, але мені навіть жаль, що наша ворожнеча закінчиться. Опісля всього я прийду на твій похорон і виконаю належні обряди.
— Не сумнівайся, що я зроблю все, аби перешкодити тобі мене поховати, — озвався Карна, — до речі, я бачив пані Кунтідеві. Така мила жінка… Я дав їй маленьку обітницю. І знаєш, що вона сказала? Що ми з тобою були б чудовою парою воїнів. Як Рама і Лакшмана, князі Айодг'ї…
— Оце вже ні! — вигукнув Арджуна, — назвати тебе братом — це осквернити варну!
— Коли я тебе вб'ю, — м'яко вимовив Карна, — то сумуватиму як за братом. Це я тобі обіцяю.
Арджуна гнівно блиснув очима і підійшов до братів, котрі якраз розмовляли з Дроною. Карна дивився йому вслід з болісним усміхом.
— Як справи, нескорений? — раптом пролунав за спиною у воїна голос Темноликого.
Карна обернувся і чемно привітався з володарем Двараки. Крішна спитав, усміхаючись:
— Поговорив з Лакшманою, Рама?
— Досить уже знущатися з мене! — гнівно мовив Карна, — хай уся душа моя зійде кров'ю, але вам мене не здолати! Я не ламаюсь! Чуєте?!
— Та не хвилюйся так, Карно, — мовив Крішна так само лагідно, — у мене є до тебе пропозиція. Я чув, що тебе смертельно образив Бгішма, і ти присягнув не брати до рук зброї, аж доки старий не загине…
— Швидко ж доходять до вас чутки! — буркнув Карна.
— Отож я тобі пропоную, сину Сур'ї, переходи на наш бік і залишайся з нами, аж доки живий Бгішма. А тоді повернешся до свого Дурьйодгани, якщо матимеш бажання.
Пропозиція була звичайною для усобної війни. Але Карна похитав головою:
— Моє життя належить другу, — сказав так само
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син сонця», після закриття браузера.