Читати книгу - "Синi етюди"

- …Товаришко Маро, ще раз i ще раз: воiстину прекрасне життя. I, коли я умру i на моїй могилi ви положите пучок чебрецю - знайте: я воскрес.

I знайте: бiля тiєї криницi, що в нiй, як у верцадлi, ввесь свiт, давно вже стою я, i на моїй душi таке тихе, таке свiтле й прозоре озерце, що я вiдчуваю себе Господом-Богом. Товаришко Маро, схилiть свою голову на мої груди i знайте: я ваш друг.

…Маяк блимає, булькає, погасає на мить, i знову в порту неможливий морський вогник. Праворуч - море, далi - виноградники й моя мука за пароплавом - у виноградну даль.

Тихо. Тiльки одвiчнi цвiркуни плетуть легенду iз далi первiсних вiкiв, i нема їй нi кiнця нi краю. Тодi зникають i дороги в диких половецьких краях.

Лiто тисяча дев'ятсот двадцять четвертого року. - Головний лiкар читав сьогоднi лекцiю про душу. Це характерно: про душу. Народу було досить, майже всi халатники.

Цiкавились усi й особливо комунари. Справдi, що може сказати спец про душу?

I от, коли головний лiкар скiнчив, один несмiливий голос запитав:

- А дозвольте, товаришу професоре, спитати вас, що появилось ранiш: мисль чи слово?

Лiкар, що мусiв сказати не те, що хотiв сказати, крутнувся:

- А ви як думаєте?

- Скажiть, як ви думаєте,- уперто сказав комунар.

- Я думаю,- головний лiкар проковтнув слово й кинув: - Я думаю - мисль.

- Тодi дозвольте й менi слово,- i комунар полiз на трибуну.

Вiн говорив довго, уперто. Вiн говорив так весело, що майже всi поснули. Комунар був добрим книжником, бо вчився вiн у партшколi й не мiг не знати, як на це питання дивиться товариш Богданов.

I, коли б спец не прийшов у себе пiсля першої й не зовсiм вдалої вилазки i, набравшись нахабства, не зупинив промовця, промовець, мабуть, i досi розмахував би руками.

Спец:

- Зупинiться, будь ласка. Ми з вами нiколи не договоримося, бо це аналогiчно цьому: що ранiш появилось - курка чи яйце.

- Звичайно, курка,- вирвалось з мовчазної авдиторiї (жiночий голос), бо курка…

- Ну, ну, що ж таке курка,- єхидно запитав спец,- слово чи мисль?

- Ви, товаришу професоре, застали нас зовсiм не пiдготовленими,скрикнув жiночий голос.- Треба було попередити комгурток.

Тодi головний лiкар зняв окуляри й сказав, що лекцiю скiнчено i що халатники можуть розходитись. Що ж до того, що ранiш появилось - мисль чи слово, даному зiбранню нема нiякого дiла, бо хорим заборонено хвилюватись, i потiм останнi науковi данi недвозначно натякають: ранiш появилась мисль.

Отже, мораль: ранiш появилось не слово i не мисль, а гнила риба, бо лекцiю про душу було розраховано спецiально на заспокоєння нервiв, якi розтривожено було вищезазначеною морською твариною.

Повз одинокої оселi, що бiля моря, iде залiзниця - тупик. I на тупику, коли вийдеш увечерi слухати, як приливає море, бачиш зруйнованi вагони, розiрванi снаряди, бачиш руїну.

То пройшла махновщина i зникла в степовiй тирсi, як згадка про дику татарву. Увечерi, коли на малому лиманi кричать чайки й десь важко сiдають баклани, над морем стоїть чiткий мiсяць i грає срiбними веслами на поверхнi синьої води. На березi, як хрусталь, медуза. Кажуть; медуза горить, коли йде зграями. I це - як древнє сказання. Тодi в пустельному кутку приморської полоси рибалки пiдводять чайму над кайорою, беруть невiд i йдуть у море.

Мiцнiшає вiтер. Вiтер iз моря. У порту проревiв пароплав, але враз змовк: вiн сьогоднi не вийде за хвилерiз, бо збирається на нiч неабияка буря. Кайора метнулася на обрiї й раптом зникла. Тодi з одинокої рибальської хати вийшла мати й дивилася на море. I пiдiйшла до неї ще молода жiнка, i вони довго стояли на березi.

I сьогоднi море казиться, i казяться пiщанi береги в хуртовинi камiнцiв, але це останнiй шквал. Даль жене табуни: вал, вали i гребнi хвиль розкидають бiсер. Сходить сонце. I одинокий рибацький посьолок зустрiчає його золотих вершникiв тишею.

На якорi кайора. Вона плавко колисається. Але вже скоро вщухне вiтер, над морем стане мертвий зиб. Тодi вщухнуть i береги. На камiнцях буде муркотiти море. Чайки полинуть на болота, i стане велика морська пустеля.

I от вранцi Бригiта була на узлiссi й там рвала пролiски. Бригiтi було щось бiля шiстнадцятьох. Вона рвала пролiски й дивилась на них. Потiм вона пiшла до батька. Це було в тому лiсi, де її батько був лiсником.

У цей час бiля хати з шумом зупинилась кавалькада. То приїхав молодий граф. Вiн був як казковий лицар, i одяг йому було всипано дiамантами. На кашкетi, збоку, бiля фазанового пера, стояв великий рубiн. Молодий граф грав тростинкою. Кiнь його раз у раз хропiв i переступав з ноги на ногу. Це був породистий англiйський жеребець з агатом на лобi. Бригiта винесла кухоль криничної води й подала молодому графовi. Той подивився на неї, сильно вдарив коня, так що кiнь знявся на диби, i сказав, що Бригiта як мавка. Всi зареготали, Бригiта почервонiла. Кавалькада поскакала далi.

Був весняний вечiр; за лiсом, в оселi, скликали до вечiрнi. Бригiта вийшла з хати, взяла пойнтера Мiлорда й пiшла в глуш.

Там вона знову зустрiла графа. Вiн злiз iз коня, погладив пойнтера й пiдiйшов до Бригiти.

Вiн притиснув її до своїх грудей i скрикнув. Бригiта не перелякалась i тiльки зiдхнула глибоко. Молодий граф схопив її й положив на свого коня. Потiм вони поскакали по лiсових дорiжках.

За годину граф був у своєму маєтку. Вiн узяв Бригiту за руку й повiв її до себе. Там вiн сказав їй, що вона вiдци вже нiколи не пiде.

Бригiта вирвала руку й стала серед кiмнати.

- Графе,- сказала вона,- я виросла в лiсi. Пустiть мене.

Граф став її умовляти, але вона його не слухала. Тодi вiн пообiцяв їй, що примусить її силою. Бригiта пiдскочила до вiкна й вискочила на веранду. Граф свиснув; зграя борзякiв кинулась за Бригiтою, але її вже не було.

Вона прибiгла до своєї лiсової хатки й нiчого не сказала батьковi. Цiлу нiч вона думала про графа. А вранцi по слiдах копит вона сама пiшла до графського маєтку.- От!

I от моїм арабескам несподiваний finis. Навколо тиша. Тiльки зрiдка пострiли вартових, тiльки зрiдка прошелестять пiдошви незнайомих людей. Люди йдуть i зникають, мов безшумнi шуми моїх строкатих аналогiй i асоцiяцiй. Город спить. Над ратушею даль божевiльне далекого неба. I нерозгаданий зоряний Вiфлiєм стоїть у квадрильйонах вiкiв