Читати книгу - "Янголи і демони"

іншою і бачили за напівпрозорим пластиком невиразні бліді постаті, що скидались на привиди. Це лише статуї із мармуру, казав собі Ленґдон, сподіваючись, що не помиляється. Була 20:06. Невідомо, чи убивця був пунктуальним і вислизнув звідси, ще допоки Ленґдон і Вітторія увійшли. Чи він і досі тут? Ленґдон не був певний, чого б він хотів більше.

Вони проминули другу апсиду, що в сутінках здавалася зловісною. Ніч тепер насувалася швидко, через заяложені вітражі світла проникало дедалі менше. Вони пішли швидше, і поліуретанова завіса поряд раптом зашелестіла, ніби від протягу. Цікаво, чи це хтось відчинив якісь двері? подумав Ленґдон.

Попереду завиднілася третя ніша. Вітторія сповільнила крок. Піднесла пістолет і показала очима на стелу, що стояла поряд з апсидою. На граніті було вирізьблено два слова:

КАПЕЛА КІДЖІ

Ленґдон кивнув. Без жодного звуку вони підійшли до краю завіси і стали за широкою колоною. Вітторія націлила пістолет на пластик і жестом показала Ленґдонові відсунути завісу.

Саме час помолитися, подумав він. Неохоче випроставши руку і за її плеча, обережно потягнув завісу вбік. Та відсунулась на дюйм і раптом голосно скрипнула. Вони завмерли. Тиша. Почекали кілька секунд. Тоді Вітторія нахилилася й зазирнула у вузьку щілину. Ленґдон і собі заглянув через її плече.

Обоє затамували подих.

— Нікого, — нарешті сказала Вітторія й опустила пістолет. — Ми запізнилися.

Ленґдон ніби й не чув її. Охоплений благоговінням, він перенісся в інший світ. Ще ніколи в житті не бачив він такої каплиці. Від неї, викладеної брунатним мармуром, перехоплювало подих. Ленґдон стояв вражений і буквально пожирав очима каплицю Кіджі. Вона була настільки земна, наскільки можна було уявити — так начебто її спроектували самі ілюмінати на чолі з Галілеєм.

Купол угорі був усіяний блискучими зірками, поміж якими красувалося сім відомих на той час астрологам планет. Нижче було зображено дванадцять знаків зодіаку — мирські символи, що походять з астрономії. Крім того, зодіак безпосередньо пов’язаний із чотирма стихіями — Землею, Повітрям, Вогнем і Водою... квадрантами, що символізують силу, розум, пристрасть і почуття. Земля означає силу, пригадав Ленґдон.

Ще нижче на стіні були знаки чотирьох земних пір року — primavera, estate, autunno, inverno. Проте найнеймовірнішими з усього здавалися дві величезні споруди, що відразу впадали в очі. Ленґдон споглядав їх із німим зачудуванням. Не може бути, думав він. Цього просто не може бути! Але це було. Із кожного боку каплиці, абсолютно симетрично, стояло дві мармурові піраміди, кожна заввишки десять футів.

— Не бачу кардинала, — прошепотіла Вітторія. — Убивці теж. — Вона відсунула завісу і зайшла до каплиці.

Ленґдон не міг відвести погляду від пірамід. Що роблять піраміди в християнській каплиці? Але й це ще було не все. На передній грані кожної піраміди, точно в центрі, виблискував золотий медальйон... Ленґдон не пригадував, щоб іще колись бачив у житті такі медальйони... правильні еліпси. Відполіровані диски мерехтіли у слабких променях вечірнього сонця, що пробивалося крізь баню. Еліпси Галілея? Піраміди? Баня з зірками? Ленґдон не уявляв, щоб одне невеличке приміщення могло вмістити відразу стільки символів ілюмінатів.

— Роберте, — схвильовано мовила Вітторія. — Дивіться!

Ленґдон повернувся в реальний світ. Він глянув на підлогу, куди показувала Вітторія.

— Прокляття! — скрикнув і мимоволі відсахнувся.

З підлоги на них глузливо дивився скелет — мистецьки виконаний мозаїчний малюнок «смерті в польоті». Скелет тримав у руках табличку із зображенням такої ж піраміди й зірок, які вони щойно бачили. Однак Ленґдона налякав не сам скелет із мозаїки, а те, що він був викладений на круглому камені — cupermnento, який хтось зсунув убік, як кришку каналізаційного люка. Під каменем зяяв темний отвір у підлозі.

— Діра демона, — охнув Ленґдон. Він так захопився банею, що навіть не зауважив її. Невпевнено підійшов до ями. У ніздрі йому вдарив страшний сморід.

Вітторія прикрила рот рукою.

— Che puzza!

— Міазми, — сказав Ленґдон. — Випари від гниття кісток. — Дихаючи крізь рукав, він схилився над дірою і подивився всередину. Чорнота. — Нічого не видно.

— Думаєте, там хтось є?

— Хтозна.

Вітторія показала на трухляву дерев’яну драбину, що вела вниз. Ленґдон похитав головою:

— Це як пекло.

— Може, там серед інструментів є ліхтар? — Здавалося, — вона шукає приводу, щоб втекти від нестерпного смороду. — Піду подивлюся.

— Будьте обережні! — крикнув їй наздогін Ленґдон. — Невідомо, чи вбивця точно...

Але Вітторія вже побігла.

Оце так вольова жінка, подумав Ленґдон.

Він знову повернувся до ями, і від випарів йому запаморочилося в голові. Затамувавши подих, він опустив голову в отвір і спробував розгледіти ще щось у темряві. Мало-помалу очі призвичаїлись, і Ленґдон почав розрізняти якісь невиразні тіні. Внизу виявилась невеличка камера. Діра демона. Цікаво, скільки поколінь Кіджі без церемоній скидали в цю шахту? Ленґдон заплющив очі і чекав, доки зіниці розширяться так, щоб він міг краще бачити в темряві. Коли він нарешті їх розплющив, то помітив унизу якусь од іду розпливчату постать. Ленґдонові стало моторошно, але він стримався й не відсахнувся. Чи я справді це бачу? Це людина? Постать розтанула. Ленґдон знову заплющив очі, цього разу на довше, щоб вони змогли зафіксувати навіть найслабше світло.

Йому стало млосно, думки плутались. Ще кілька секунд. Він не знав, що на нього так подіяло — випари чи незвична поза — але його явно починало нудити. Коли він нарешті розплющив очі-, то побачив щось абсолютно незбагненне.

Крипта наповнилась дивним голубуватим світінням. Щось тихо шипіло, на стінах камери танцювали вогні. Раптом над ним нависла довга тінь. Наляканий, Ленґдон випростався.

— Обережно! — крикнув хтось у нього за спиною.

Ленґдон відчув пекучий біль ззаду шиї. Він різко обернувся й побачив, що Вітторія забирає від нього паяльну лампу, з якої з шипінням виривається блакитне полум’я.

Ленґдон схопився за шию.

— Якого це дідька ви виробляєте?

— Я хотіла вам посвітити. Ви відсахнулись просто на мене. — Ленґдон сердито подивився на портативний прилад у її руці. — Це найкраще, що вдалося знайти, — виправдовувалась вона. — Ліхтарів немає.

Ленґдон потер шию.

— Я не чув, як ви підійшли.

Вітторія простягнула йому лампу і знову скривилась від смороду, що йшов із крипти.

— Як ви думаєте, ці випари можуть спалахнути?

— Сподіваймося, що ні.

Ленґдон узяв лампу і повільно рушив до діри. Обережно опустив її всередину й освітив бічну стіну. Крипта була кругла, близько двадцяти футів у діаметрі. Десь на глибині тридцяти футів світло натрапило на дно підземелля. Воно було темне й нерівне. Земляне. Тоді Ленґдон побачив тіло.

Йому Мало не стало зле.

— Він тут, — він ледь знаходив сили, щоб не відвернутися. На земляному дні було видно