Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

ШІСТЬ

Сюзанна розплющила очі і, хапаючи ротом повітря, гарячково роззирнулася довкола. Вона ледь не звалилася з крісла, в якому сиділа. Того, в якому вона могла їздити вздовж утиканих тумблерами, перемикачами й миготливими лампочками контрольних панелей. Над головою висіли чорно-білі телеекрани. Вона знов опинилась у Доґані.

Оксфорд

(Дьєм і Нгу мертві)

виявився лише сновидінням. Сновидінням у сновидінні, якщо хочете. І це теж сновидіння, але більш-менш краще.

Більшість телеекранів, що транслювали краєвиди Кальї Брин Стерджис, коли вона була тут попереднього разу, тепер показували або «сніг», або тестові техтаблиці. А втім, на одному з них вона побачила коридор дев’ятнадцятого поверху готелю «Плаза-Парк». Камера рухалася ним у бік ліфтів, і Сюзанна зрозуміла, що вона дивиться крізь очі Мії.

«Мої очі, — подумала вона. Гнів її майже випарувався, але вона відчувала, що його ще можна підживити. Вона мусить його підживлювати, якщо бажає хоч якось розібратися з тією невимовною штукою, яку вона бачила уві сні. У кутку тієї камері в Оксфордській в’язниці. У тій налитій по вінця кров’ю мисці. — Це мої очі. Вона їх поцупила, от і все».

На іншому екрані з’явилася Мія у фойє біля ліфтів, вона розглядала кнопки, а потім натиснула ту, де була намальована стрілка ВНИЗ.

«Ми збираємося зробити візит до акушерки», — подумала Сюзанна, похмуро вдивляючись в екран, а тоді коротко реготнула, безрадісно, ніби гавкнула.

— О, ми йдемо з візитом до акушерки, чудової акушерки з Країни Оз. Бо, бо, бо, бо… в нас почався токсикоз. Іще питань до неї стос!

Ось регулятори, якими вона маніпулювала, попри деякі незручності, та де там — попри біль. РІВЕНЬ ЕМОЦІЙНОСТІ залишався на цифрі 72. Тумблер з позначкою МАЛЮК так само стоїть у положенні СПАТИ, і немовля на моніторі понад ним так само подається в чорно-білому зображенні, як і все решта: ані сліду тих тривожних синіх очей. Абсурдний «пічний» регулятор ПЕРЕЙМИ все ще на цифрі 2, але більшість лампочок, що світилися бурштином, коли вона була тут минулого разу, тепер почервоніли. Підлогою розбіглося більше тріщин, а древній мертвий солдат у кутку втратив голову: страшенна вібрація машинерії скинула череп з кістяка, і тепер він сміявся до флуоресцентних світильників на стелі.

Поки Сюзанна дивилася на неї, стрілка індикатора СЮЗАННА-МІЯ сягла вже кінця жовтої зони і ввійшла у червону. Небезпека, небезпека, Дьєм і Нгу мертві. Папа Док Дювальє[75] мертвий. Джекі Кеннеді[76] мертва.

Вона один по одному спробувала поворушити регулятори і впевнилася в тому, що й так знала, — їх заблоковано. Мабуть, Мія спершу була спробувала змінити установки і не зуміла, а от щодо блокування — на це вона спромоглася.

Згори затріщали, завищали гучномовці, та так голосно, що вона аж підстрибнула. А тоді крізь гуркіт статичних розрядів почувся голос Едді.

— Сюзі!.. ень!.. уєш ене? Перебий… сяень! До того, як… обує… сти! Ти чуєш мене?

На екрані, який вона подумки називала Мія-візором, відкрилися двері центрального ліфта. Злодійка курва-мамуня ввійшла до кабіни. Сюзанна це ледь зауважила. Вона вхопила мікрофон і попхнула вмикач на його боці. Заволала.

— Едді! Я у 1999 році! Дівчата тут всюди ходять з оголеними черевами і бретельками ліфчиків напоказ…

Господи, про що це вона патякає? Їй довелося докласти великих зусиль, щоб очистити розум.

— Едді! Я не розумію тебе! Любий, повтори, що ти казав!

Якусь мить нічого не було чути, окрім електричних розрядів та спорадичного реактивного ревіння на додачу. Вона вже знову хотіла закричати в мікрофон, та тут знов повернувся голос Едді, цього разу він звучав трошки ясніше.

— Перебий… сяень! Джейк… отець Каллаген… тримайся! Перебий… допоки вона… куди вона… родити дитя! Якщо ти… знати!

— Я чую тебе, я даю тобі про це знати! — схлипнула вона. Вона так міцно стискала мікрофон, що той аж тремтів у її кулаці. — Я у 1999 році! У червні 1999-го! Але я не зрозуміла до пуття всього, що ти мені наказав, милий! Повтори це знову і скажи, що з тобою все гаразд!

Та Едді більше не повернувся.

Погукавши кілька разів і не отримавши у відповідь нічого, крім електричного тріску ефіру, вона повернула мікрофон на місце і почала обмірковувати, що ж саме Едді хотів їй сказати. Водночас намагаючись притишити радість від того простого факту, що взагалі чула його голос.

— Перебийся день, — промовила вона до себе, принаймні ці слова прозвучали голосно і майже ясно. — Перебитися — це те саме, що протриматися.

Їй вірилося, що тут вона вгадала правильно. Едді хотів, щоб Сюзанна пригальмувала Мію. Може, щоб діждатися Джейка і Каллагена, котрі скоро дістануться сюди? Щодо цих слів вона не була певна, до того ж вони їй аж ніяк не подобались. Звісно, Джейк — стрілець, нехай так, але ж він ще зовсім юний хлопець. А Сюзанна побоювалася, що в Діксі-Піґ повно вельми небезпечних людей.

Тим часом на екрані Мія-візора знову відчинилися двері ліфта. Злодійка курва-мамуня дісталась холу. Наразі Сюзанна викинула собі з голови Едді, Джейка і отця Каллагена. Вона згадала, як Мія відмовлялася вести перед, навіть коли їхні спільні ноги Сюзанни-Мії були на межі того, щоб ось-ось зникнути з-під спільного тіла Сюзанни-Мії. Бо, якщо вільно перефразувати якийсь старовинний вірш, вона була самотня й злякана у світі, якого не створила.[77]

Бо ж вона сором’язлива.

Ой леле, а в холі «Плаза-Парку» відбулися зміни, поки злодійка курва-мамуня чекала нагорі телефонного дзвінка. І значні зміни.

Сюзанна в Доґані сперлася ліктями на головну панель і нахилилася вперед, поклавши підборіддя на долоні зведених докупи рук.

Видовище обіцяло бути цікавим.

СІМ

Мія зробила крок з ліфта й одразу ж хотіла заскочити назад до кабіни. Натомість наштовхнулася спиною на двері, та так сильно, що аж зуби в неї клацнули з неголосним кістяним стуком. Збита з пантелику, вона озирнулася, не тямлячи, куди могла подітися кімнатка, в якій вона щойно сюди спустилася.

— Сюзанно! Що з нею трапилось?

Нема відповіді від темношкірої жінки, в чиїй личині вона зараз перебувала, але Мія второпала, що насправді вона їй і не потрібна. Вона вже помітила щілину, з якої виповзали й куди заповзали двері. Якщо натиснути кнопку, вони, мабуть, знову відкриються, але їй довелося побороти своє зненацька сильне бажання повернутися до кімнати № 1919. Усі її справи