Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"

Пройшовши до обраної позиції на самому краю даху «Вертгайму», Стентон глянув на Потсдамер-пляц, що розлігся далеко внизу. Великим майданом снували в усіх напрямках трамваї, автомобілі й поквапливі перехожі. Завтра зранку там юрмитиметься і гучно вітатиме імператора незліченний люд, маршируватимуть військові оркестри і стоятимуть шереги поліцейських. А посередині, акурат у центрі, перебуватиме його мішень. Позиція просто досконала. Мрія кожного снайпера.

Не привертаючи зайвої уваги, Стентон повернувся у сад, вийшов з універмагу і подався додому.

Ввечері, у своєму невеликому помешканні, він витягнув комп’ютер і спробував записати свої думки. Адже завтрашній день мав бути останнім, коли події в Європі ще бодай певною мірою нагадуватимуть попередню версію двадцятого століття.

Вдала спроба запобігти вбивству у Сараєві неминучу катастрофу лише відтермінувала. Європа й далі сиділа на бочці з порохом, а в кайзера руки свербіли черкнути сірником. Двадцяте століття цілком легко могло знову рушити тим самим згубним шляхом, яким уже пройшло минулого разу. Та завтра все зміниться. Він, Стентон, вирве з коренем головну причину конфлікту — і розпочнеться абсолютно нова історія. Одна-єдина куля з іншого всесвіту спрямує її зовсім іншою, не ходженою досі дорогою.

На цьому його місія закінчиться, його мета у цьому часі й просторі буде досягнута. Він виконає свій обов’язок.

І що далі?

Упродовж тих п’яти тижнів, що їх Стентон уже прожив у минулому, йому якось щастило цього запитання уникати. Завдання, отримане від хроноситів, було надто нагальне, робота — надто важлива. Та вже за кілька годин усе це закінчиться. Він буде вже не спеціальним агентом із майбутнього, а лише самотнім чоловіком, якому постійно маряться химерні, фантастичні сни про людей і події, яких ніколи не було й ніколи не буде.

Настане час повернутися лицем до життя у столітті, де все ще попереду.

Що ж він там робитиме?

Стентон втупив очі у чистий документ на екрані лептопа.

А тоді навмання набрав перше слово: Кессі.

Не планував цього робити, але ж інакше, звісно, й бути не могло. Чи могло?

І він додав знак запитання: Кессі?

Чи відведено їй тут якусь роль?

Може, йому й справді не витримати життя без неї?

Далі він написав: Самогубство?

І майже відразу натиснув клавішу видалення, а далі сидів і дивився, як те слово, літеру за літерою, поглинає курсор. Просто це — не варіант. Він же солдат і рятуватися втечею не буде. Ніхто Граніта Стентона не вб’є, а вже він сам себе — то й поготів. І зовсім не через свій давній страх: ану ж таки й справді існує небо і пекло.

Йому хотілося жити.

Адже попереду мріла така дивовижна й надзвичайна нагода, якої не мав ще ніхто впродовж усієї історії людства. Шанс пожити в інакшу, кращу добу, коли світ ще не став малим і нудним, а людські обрії не звузилися до розмірів смартфона. Шанс долучитися до цілковито нового напряму розвитку людства, шанс посприяти формуванню цього напряму. Орден Хроноса зробив його багатієм; крім того, він мав абсолютно унікальну підготовку, відзначався абсолютно унікальною поінформованістю й абсолютною відсутністю залежних осіб чи обов’язків.

Це ж просто мрія, втілена в життя.

Стентон знову натиснув клавішу видалення. Курсор рушив назад, до єдиного слова на екрані, і заходився знак за знаком те слово стирати.

Спочатку знак запитання. Потім «і», «с», ще одне «с», «е» і насамкінець велике «К». Так не стало цілого слова.

Не стало Кессі.

Вона завжди залишатиметься частиною його душі, але частиною його життя вже не буде. Він опинився в іншому вимірі часу і простору, де її ніколи не існувало й ніколи не існуватиме. Настала пора розпочинати жити заново.

Екран знову спорожнів. Чиста сторінка.

Як і його життя.

Зненацька сяйнула думка, і він написав: Шеклтон.

Справді, можна приєднатися до Шеклтона. Антарктична експедиція великого героя з Нової Зеландії мала вирушити в дорогу через два місяці. Стентон не сумнівався, що завдяки своїм грошам та навичкам зуміє отримати місце на борту. Спробувати разом із Шеклтоном перетнути Антарктиду! Для чоловіка штибу Стентона то була б достеменна Нірвана. Долати незгоди, що випадали на долю справжніх героїв, одягнених у шкіру та штормівки з непромокальної тканини. Линви, собаки, пайки корабельних галет і лише зорі та компас для орієнтації. Справжня чоловіча робота до того, як двадцяте століття спаскудило геть усе.

Шеклтон.

Він натиснув підкреслення. Шеклтон. Так, однозначно, це варіант. Будь-хто з полку, в якому служив колись Стентон, життя б віддав за таку нагоду.

Далі він написав: Еверест?

Вдалося б туди піднятися? Свого часу йому доводилося здійснювати збіса непрості сходження. На Маттергорн, на Айґер. То чому не Еверест? Він міг би бути першим, на сорок років раніше, ніж це зробили у попередній часовій петлі. І то без кисню. Можна було б стати першою людиною, яка здолає ту вершину, першою живою істотою, яка торкнеться того чистого, неторкнутого місця. Ще перед тим, як усе там загидять сміттям, покинутими пакунками з їжею та старим спорядженням. Трупами та замерзлим лайном. Словом, опинитися на тій вершині, коли це ще буде новиною.

Потому він дописав: Перелетіти Атлантику?

Ліндберґ уперше зробив це у 1927-му. Що ж, можна цього телепня-антисеміта випередити. Тринадцять років у запасі ще є. Для початку — навчитися літати. І то на справжньому літальному апараті, виготовленому з дроту й парусини, а не всередині герметичної металевої труби, напакованої товарами для безмитної торгівлі, їжею на продаж та іншими людьми.

Можливо, вдасться знайти якийсь спосіб повернутися в армію. Врешті-решт, він же солдат, який пройшов підготовку кращу, ніж будь-хто інший на цій планеті. Раптом пощастить знов опинитися у тих краях, де пролягатиме колись кордон між Індією та Пакистаном! Або разом із Лоуренсом промчати галопом пустельними королівствами!

Потому Стентон здивував сам себе, бо набрав ще одне слово.

Бернадет.

Вона гвіздком засіла у нього в голові ще від тієї ночі минулого тижня у Відні. Він усе намагався тієї думки позбутися, бо відчував провину перед Кессі. Бо не зберіг вірності духові. По суті, спогадові. Повне безглуздя. Ну якого дідька йому почуватися винним? І він те слово підкреслив.

Бернадет.

А тоді закрив комп’ютер.

Жменя хлоп’ячих пригод і красуня зі сміхотливими ірландськими очима. На одну ніч снів стане з лишком.

Він обміркує все це завтра ввечері. Після того, як доведе до кінця місію.

І зможе врешті планувати своє майбутнє сам.

30

Наступного ранку Стентон піднявся рано, запалив невеличку газову