Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

 Тільки в аеропорту дізнаюсь, що летимо ми до Великобританії. Не скажу, що сильно здивована й не впевнена, що це — найкращий варіант, щоб сховатись від переслідування. Даріус, або любить грати з вогнем, або дуже хоче додому, не беручи до уваги, що це — перше місце, де б я, бувши Кераном нас шукала.

— Знаю про що ти подумала, та їм до нас не підібратись. Я про це подбав особисто. Вони не зможуть покинути країну, принаймні найближчим часом. І навіть зв’язки Ленхарта не допоможуть. Після відкриття центру я став шанованим громадянином й отримав унікальну можливість налагодити власні комунікації й знайомства у самих верхах. Звісно надовго затримати наших переслідувачів не вдасться, та цього часу нам буде достатньо, зважаючи на те, що швидше за все в Англії ми ненадовго, — одразу поспішає запевнити Даріус.

 Схоже в мене все на обличчі написано. За увесь цей час я так і не навчилась приховувати власні емоції від тих, хто так вміло їх зчитує.

— Тоді куди ми попрямуємо далі? Що ти намагаєшся відшукати, чи правильніше буде сказати кого?

— Від тебе нічого не приховаєш. Не думала змінити професію? — з посмішкою дивиться на мене.

— Тобі, мабуть, варто нагадати, що саме з твоєї легкої руки я залишилась, м’яко кажучи, безробітною.

— Невдовзі тебе це вже не буде хвилювати, — відповідає якось аж надто впевнено.

— Що ти маєш на увазі? Ти особисто знайшов для мене роботу? Чи натякаєш, що все-таки зробиш з мене собі подібну і тоді я вже не зможу думати ні про що інше, окрім як втамувати свій голод.

— Ти справді цього хочеш? — однією своєю відповіддю ледь не вибиває землю з-під моїх ніг.

— Ні! Звичайно, що ні! — поспішаю заперечити, поки він нічого собі не надумав. І в цей момент мені й справді стає ніяково. Я починаю себе накручувати й у голові вже навіть пролітають ймовірні сценарії мого перетворення у монстра вже за межами рідної країни. Там йому ніхто не стане на заваді. Він матиме повну свободу дій і саме я цьому добряче посприяла. Я все ще не впевнена, що все правильно роблю, та вже надто пізно щось міняти.

— Заспокойся, я ж говорив, що не робитиму цього проти твоєї волі. Просто ти так часто про це говориш.

— Більше не буду навіть згадувати, — цього разу без зволікань поспішаю запевнити, що в мене навіть думки такої не було і він неправильно мене зрозумів.

 Даріус тільки усміхається на всі мої виправдання. Його веселить моя бурхлива реакція. І я видихаю з полегшенням, коли нас наздоганяє Олеся й рятує мене від його двозначних натяків й фраз із прихованим від мене підтекстом.

 Поки ми очікуємо на посадку, він встигає похизуватись тим, що викупив свій родинний маєток у Великобританії з аукціону, що вже справжнє диво, зважаючи на те, що подібні будівлі виставляються на продаж вкрай рідко. Та для Даріуса не буває нічого неможливого. Хоч я й вдаю зацікавленого слухача, всі мої думки належать Керану, який за лічені хвилини залишиться за тисячі кілометрів. Знаю, що Ленхарт, якому я напередодні встигла зателефонувати, його звільнить, та втікати вічно я не зможу і рано чи пізно змушена буду його відпустити. Ця думка не дає мені спокою від того моменту, як я дізналась правду. Більшою мірою я просто намагаюсь відтягнути неминуче з примарною надією, що доля підкаже мені вихід. До того, як моє життя пішло шкереберть, я завжди була трішки мрійницею і вірила у краще. Навіть не віриться, що після усього, що мені вже довелось пережити я все ще намагаюсь зберігати оптимізм.

 — Ніко, з тобою все добре? — цікавиться подруга, коли Даріус ненадовго залишає нас наодинці, помітивши мою відчуженість під час його розповіді.

— Так, просто трохи виснажена, погано спала вночі, — знову доводиться частково брехати подрузі, приховуючи справжню причину.

— Зі мною ти можеш бути чесною. Я завжди буду на твоєму боці.

— Навіть якщо для цього доведеться піти проти Даріуса? — вилітає з моїх вуст швидше, ніж я встигаю подумати.

— Цілком можливо. Все залежить від обставин, які спонукатимуть тебе на це. Знаю, що ти досі намагаєшся триматись від мене на відстані і я тебе не осуджую. Важко навіть уявити як би я діяла, бувши на твоєму місці.

 Я дико здивована почути таку відповідь від неї, та радіти новому союзнику не поспішаю, зважаючи на те, що не можу бути впевненою в цьому на всі сто процентів. Та й чи потрібно мені зараз діяти проти Даріуса, коли від нього залежить життя Керана й Марака. Не думала, що колись скажу це, та зараз ми на одній стороні, якби дивно й неправильно це не звучало. Замість омріяної помсти я допомагаю ворогові уникнути пастки.

 Після вісімнадцяти годинного перельоту таксі привозить нас до будинку Даріуса, який вражає своєю автентичністю й архітектурним стилем. Він докорінно відрізняється від того, що мені довелось бачити дорогою сюди. Щоправда, бачу я його вже вдруге. Вперше — очима Леї, а тепер й власними і якщо мене не підводить пам'ять, з того часу майже нічого не змінилось. Наживо він ще прекрасніший. Я, наче отримала можливість доторкнутись до минулого, яке приховує чимало таємниць і якщо вірити Даріусу, деякі із них пов’язані зі мною. Не кожному дається така можливість.

 Нам на зустріч виходять люди, яких Даріус найняв, щоб доглядати за маєтком за його відсутності. Це він також встиг розповісти дорогою сюди, тому я була готовою до цього. Цікаво чи відомо їм кому зголосились прислужувати й чим подібна робота може для них закінчитись?