Читати книгу - "Стежка навколо вогню, Лариса Лешкевич"

Оейде втратила почуття простору і часу, їй здавалося, що час або зовсім зупинився, або летить уперед з шаленою швидкістю. Чорні хмари нависали над лісом, посилюючи сутінки, що панували у лісових хащах.

Оейде боялася заблукати, дуже боялася блукати по колу. Якщо хмари не згинуть, вона не побачить зелену зірку і не зрозуміє, куди їй потрібно йти. А що, як вона взагалі ніколи не вибереться з цього лісу? Дивовже і те, що їй досі не зустрівся жоден дикий звір!

Несподівано, посеред глухого одноманітного шелесту дощу, Оейде розчула тихий, ніжний шурхіт і одразу здогадалася, що це голос струмка. Забувши про все, кинулася вона на цей звук, який ставав дедалі ближчим, дедалі чистішим...

Вона впала на коліна перед нешироким потоком швидкої води, яка бігла серед мохів і коріння, і нахилилася низько, щоб нарешті вдосталь напитися.  У чистій, оповитій легким сутінком воді, колихалося чиєсь відображення.

Завмерши від жаху, дивилася дівчина на темне, наче висохле обличчя, запалі тьмяні очі й тонкі бліді губи. Не одразу зрозуміла Оейде, що це її власне віддзеркалення,  а коли усвідомила це, то закричала від страху й без почуттів упала на землю, на холодний, вологий мох.