Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 44

Марк не розуміється на медицині.

Але усвідомлює з повною ясністю, один неправильний рух з боку лікарів...

Він цеглинки не залишить від цієї лікарні.

Поки що лікарі проводили діагностику, намагалися повернути Мію до тями. Марк стояв не дихаючи. Стискав і розтискав кулаки. Коли її підключали до датчиків, він тихо вмирав усередині. Весь всесвіт звузився до цієї маленької кімнати. Цілий світ. Він йому не потрібний без неї.

Саме зараз він розумів почуття свого тигра і був з ним згоден. Без неї вони існувати не будуть. Буде лише оболонка без почуттів та надій. Без тихої гавані, без солодкого меду. Як багато слів він їй не сказав. Він упирався, боявся, відганяв від себе кохання. Таке просте слово.

Але стільки сенсу у ньому. Його життя перевернула маленька відьмочка. І для цього варто їй тільки посміхнутися. Як же йому хотілося, щоб вона розплющила свої ясні очі, знову розповідала йому вселякі дурниці. Та він готовий слухати її годинами.

Але вона безмовно лежала там. У цій маленькій кімнатці боролася за своє життя. Вона не повинна була пережити всього цього.

Краще він, але не вона.

Його плече стиснула сильна чоловіча рука. Обернувшись, тільки зараз помітив, що не один. За ним стояли його друзі. Безмовною стіною. Закриваючи його від усіх. Підтримуючи у всьому і поділяючи його біль.

Слова були зайві. Тиша заспокоювала. Вони сіли на дивані у коридорі. Марк не міг відірвати погляду від дверей. Йому здавалося, відведи він погляд і все втратить. Вона розчиниться як пил.

Лікар вийшов і Марк одразу підскочив до нього.

-- Що з нею? – дивився він в очі лікаря.

– Поки що непритомна, – перевів подих. -- Безліч саден і ран. Зламано пару ребер. Організм знесилений, її кілька днів тримали без води та їжі.

-- Вона ж видужає? – подивився з надією. Від слів цієї людини залежить дуже багато для нього.

-- Так, організм молодий, здоровий. Дівчині потрібно відновиться. Ми можемо перевести її до звичайної палати.

– Ні! -- загарчав. Занепокоєння знову запустило свої щупальця до нього. -- Потрібна окрема палата з двома ліжками. Я виставлю охорону, тож сусідню теж звільните, -- подивився так, що сперечатись лікар не ризикнув.

Чимало він на своїй практиці бачив неспокійних перевертнів. Краще дати чого хочуть.

Мію перевезли до палати та під'єднали до приладів. Міха з Матвієм залишилися тут.

-- Марк, вона прокинеться, – Матвій вирішив висловитись за них двох.

– Я знаю, але лишати її боюся. Нікому не довіряю, -- Марк прикрив очі рукою. -- Я залишусь тут. Як тільки дозволять її забрати, повернуся додому.

– Що робитимемо з нарадою? – Матвій розумів, що не вчасно, але вони не мають часу.

-- Мені все одно! Не хочу нікого бачити! – відкинув голову на спинку диванчика.

-- Ми підемо, -- Марвій поплескав його по плечу. -- Марк, якщо щось знадобиться, дзвони у будь-який час. Ми теж переживаємо за колючку.

Друзі пішли, а Марк посміхнувся, кумедне прізвисько.

Перевів погляд на дівчину, вона так і не прийшла до тями. Віддав розпорядження охороні та обернувся тигром. Сів біля її ліжка, морду поклав на її бліді долоні. Яка вона тендітна. Не помітив як заснув.

Прокинувся від сторонніх запахів у палаті. Підняв морду, схоже, Мія так і не розплющила очі. Сонячні зайчики гралися з її рудим волоссям. На щоках так і не з'явився рум'янець. Нерухома, як сніжна королева.

Та вона і є королева, його серця.

Захопила його стрімко і тримає у своїх тендітних долонях. Лікар стояв на порозі палати та не рухався. Йому треба оглянути пацієнтку, але звіра він відверто боявся. Марк відчув його страх та обернувся в людину.

-- Чому вона все ще не розплющила очі? -- запитав стурбовано. -- Так має бути? – говорив з лікарем, а дивився на Мію.

-- Зараз огляну її.

Лікар проводив свої звичайні маніпуляції. Марк пильно спостерігав за ним. Будь-якої миті готовий зупинити його.

-- Організм відновився, думаю сьогодні вже може прийти до тями, – перевів погляд на перевертня. – Ми зробили все, що від нас залежить. Далі залишається лише чекати.

-- Для вас же краще, аби вона швидше прийшла до тями!

Лікар пішов, а до палати увійшли Міха з Матвієм.

-- Як вона? – тихо поцікавився Міха. Почуття провини його не залишало. Не догледів.

– Поки що без змін, -- Марк сів на диван, прикрив очі. -- Лікар не знає коли вона прокинеться.

-- Друже, все буде добре, – Матвій стиснув плече Марка, показуючи, що вони з ним.

– Марк у нас не приємні новини, -- Матвій дочекався поки Марк звернув на нього увагу і продовжив. – Нарада вимагає твоєї присутності, сьогодні!

– Що? Нехай без мене впораються! – почав гарчати, але одразу зупинив себе.

Не треба Мії слухати його нерви.

-- Після того, як ти зустрівся з Аланом, випливло багато невідомих моментів. Ферік хоче, щоб ти сам відзвітував.

-- Добре! Я поїду. Міха ти залишишся з Мією. З палати не виходь. Можу довірити її лише тобі, -- подивився з усією серйозністю.

-- Матвій -- зі мною, -- перевів погляд на друга. -- Не впевнений, що буду адекватний, підстрахуєш. Побачимо, що вони мені скажуть.

Марк швидко привів себе до ладу й вони поїхали на нараду. Обміркувати останні події, часу не було. Ну що, зараз він отримає свої відповіді.

Увійшовши до зали Марк оглянув усіх. Слово взяв, як завжди, Ферік.

– Раді, що ти знову з нами, – серйозно почав. – Алан поділився з нами вашою цікавою розмовою.

-- У лабораторії змогли дізнатися чим накачали мого перевертня? -- перевів погляд на Алана. – І хто напав на нашу делегацію?

-- Хто напав так і не вдалося дізнатися, – Алан був розгніваний, що на його території відбувається беззаконня. -- Щодо препарату... Він на основі трав. Схоже на те, що працювали відьми! - загарчав.

– Дівчина змогла розповісти про викрадачів? -- Ферік теж був роздратований тим, що під носом відбувається, якась незрозуміла гра. -- Упевнений, що причиною викрадення був не ти?