Читати книгу - "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Велич світу завжди перебуває у відповідності з величчю духу, що дивиться на нього. Добрий знаходить тут на землі свій рай, злий має вже тут своє пекло.
Омар Хайям
Руслан. 2020 рік
- Русий, у нас тут дідько знає що робиться. Пані Іванку з кайданами на руках вивели з лікарні і заштовхують у поліцейський автомобіль.
- Що? - Запитання, на яке не треба відповіді. Просто для розуміння і прийняття. - Вас там двоє?
- Так!
- Один – негайно у будівлю вияснити все, другий – обережно за ними. На зв’язку, обидва!
Від люті ледь не вийшов із кабінету разом з дверима, швидко побіг вниз по сходах. Я поки не розумів, що відбувається, та вже знав, що рятувати Іванку потрібно негайно. По дорозі перед входом у будинок зустрівся Лютий, який одразу занепокоївся від мого стривоженого вигляду.
- Зі мною, брате, підеш, застрибуй у джип!
Брат був у машині швидше за мене, що вкотре довело міцність нашої дружби. Він ніколи не покине у важку мить, навіть коли не знає, від чого та мить стала саме такою. Через двадцять хвилин я вже знав, куди відвезли Іванку, і стало одразу не по собі, бо саме там працював Сергій. Під’їхав до лікарні, де вже чекав мій охоронець, чоловік миттю заскочив до авто і взявся розповідати деталі.
- Її схопили на взятті хабара. Якась підставна пацієнтка підсунула пані Іванці кошти, а в той час під дверима кабінету вже чатували правоохоронці.
Значить, інтуїція мене не підвела. Зараз треба все добре обдумати, до того ж зробити це необхідно дуже швидко. Невідомо, що зараз відбувається з Іванкою, і як до неї ставляться. Вона трохи розповіла про розлучення і сімейні чвари, чим перекреслила всі ілюзії щодо їхнього щасливого сімейного життя. Шкода, що я цього не знав, не наважився прийти і запитати. Сірий виявився покидьком у всіх своїх сторонах, і тепер платитиме за всіма рахунками. Думаю, кохана багато змовчала, та я і сам добре бачив синці від пальців на її плечах і розбиту губу. Покидьок.
- Негайно треба знайти Сірого і поговорити з ним. Їдемо до слідчого ізолятора, думаю, він там.
Новенький автомобіль Сергія стояв біля будівлі. У мене нерви вже починали здавати, та йти всередину не можна, поки що. Цей мерзотник потрібен мені у більш спокійному місці, без захисту, один. Він вийшов досить швидко, весь задоволений і такий огидний моєму оку. Хай порадіє ще кілька хвилин, бо потім такі емоції йому не світитимуть довгий час, точніше кажучи – ніколи. Я планував помститись Сірому і вже хотів це зробити, та Іванка все змінила своєю появою. Помститись хотів за щастя із моєю коханою, а тепер – навпаки, за всю гіркоту, що їй завдав. Тоді думав знищити його, а зараз просто зачеплю на свій гачок, до віку не вимотається, як би не старався.
Він виїхав з міста, і тут почалась найприємніша частина нашої зустрічі. Спочатку я порівнявся з його автомобілем і добряче з ним зіштовхнувся своїм. Так, щоб аж до скрипу металу об метал і «красивих» слідів на весь бік авто. Негідник одразу аварійки ввімкнув і звернув на узбіччя зупинитись. Вилетів, мов куля, із пістолетом у руках, погрожуючи, показував ним, щоб я теж ззаду під’їхав. Не виконати наказ було неможливо, тож я заїхав із усієї люті ще й у багажник своєю передньою дугою на джипі. Корисна річ виявилась, недарма поставив. Сергій взявся руками за голову, оглядаючи понівечене авто, в одній з рук все ще був ствол. Це не всі сюрпризи, друже, головний зараз до тебе підійде. Я задоволено вийшов навулицю і гордо промовив:
- Давно не бачились, Сірий!
У мерзотника випала з рук зброя з характерним звуком удару по асфальті. Реакція Сірого повеселила моїх хлопців, які теж вийшли подивитись на цікаву розмову. Виглядав він у цю мить жахливо, наче примару побачив, хоча для нього все так і є.
- Ну чого ти так дивишся? Зло ж не вмирає, і ти це знаєш. А я – твоє персональне зло, яке зараз каратиме за всі провини. А головною є скривджена моя жінка – Іванка!
Після останніх слів Сірий вийшов зі ступору і розсміявся, істерично та нахабно. Весь страх кудись зник, наче і не трусився кілька хвилин тому.
- То он воно що. Зрадниця втекла до тебе, до батька свого синочка, так? Доки думала, що ти мертвий, мені підсунула малого, а як ожив – так можна і правду сказати. Тільки не вийде у вас щасливої сім’ї, і гроші тут твої не допоможуть. Сяде твоя Іванка, спочатку за хабар, а там і ще якась стаття на додачу знайдеться. Думали мене отак розтоптати і зневажити? Ні, цього разу не вийде! Тодішня невдача стала уроком, висновки зроблено.
За всі погрози і зневагу хотілось йому добряче вмазати, та я не слухав підлих слів. У пам’ять врізались лише одні – про мого сина. Про руденького хлопчика, якого я встиг полюбити всім серцем, не дивлячись на гени ворога. Він – дитина моєї коханої жінки, і це стало головним критерієм. Тепер зрозуміло, чому Сірий від Андрійка відмовився так легко. Бо це питання мене тривожило, та розпитувати в Іванки я не смів. У нас і так все складно у стосунках, тож болючі допити поки були зайвими. Не від цього зрадника хотілось би дізнатись, та правда все одно надто солодка. Мій син! Моя кров!
- У нашій з тобою боротьбі я завжди випереджаю суперника на один крок. Тож ти зараз можеш просто відпустити Іванку і зняти з неї всі обвинувачення, а можеш отримати дуже болісну інформацію і, знову ж таки, – відпустити Іванку.
- Нема такої інформації, щоб я її тобі повернув!
Тепер вже задоволено розсміявся я. Сірий аж нервово смикнувся від здивування.
- Ти останній рік почав добре заробляти, частенько так хабарі брати дозволив собі. Тільки дарма це все, бо всі грошові винагороди, як і самі справи – моїх рук. Тож, як ти нещодавно наголошував, мої гроші якраз і допоможуть. Кожне твоє грандіозне корупційне правопорушення є зафільмованим у відмінній якості і всіх деталях. Який же жанр фільму нам обрати, Сірий? Напевно, бойовик, бо за такі кадри ти полетиш із пригрітого місця прямісінько до безжальних ув’язнених, а ті трохи недолюблюють правоохоронців. Варта помста беззахисній жінці таких коловоротів у твоєму житті? Може, краще зняти з Іванки всі брехливі звинувачення і продовжити спокійне життя? Хоча спокійним йому вже не бути, бо мій фільм лоскотатиме твою пам’ять завжди.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діамантовий шрам, Мирослава Білич», після закриття браузера.