read-books.club » Любовні романи » Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті 📚 - Українською

Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

133
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила" автора Тетяна Барматті. Жанр книги: Любовні романи / Любовне фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 60 61 62 ... 102
Перейти на сторінку:

– Можу запропонувати вам відвідати жіноче крило, де ви зможете обговорити жіночі справи, – знову вліз Цинір, і я відчула ні з чим незрівнянне роздратування. Ще трохи і маска покірності, яку я добровільно начепила на себе, злетить, наче лушпайка.

– Жіноче крило? – Здивовано запитала я через пару секунд, впоравшись зі своїм роздратуванням, що незрозуміло звідки взялося. Та яка муха мене вкусила?

– Так.

– Мабуть, я погоджуся ... – видихнула я задумливо, забувши про те, що, як би, не повинна приймати рішення самостійно. – Можна? – Швидко виправилася я, під нечитаним поглядом перевертня, заглядаючи кожному зі своїх нагшас в очі.

– Світлано… – застережливо почав Сан.

– Я піду з тобою, – кивнув Ларі, не давши своєму побратимові договорити. – Куди ти – туди я.

– Вибачте, що втручаюся… – буркнув Цинір, а я ледь не загарчала. – Але в жіноче крило чоловікам не можна.

– Я за дверима почекаю, – блиснув очима Ларі і його хвіст почав скручуватися кільцями. Довели Ларі ці перевертні, щоб їх.

– Звичайно… – кивнув Цинір, зробивши рукою запрошуючий жест.

Ковтнувши, я несміливо рушила за чоловіком, у голові продумуючи шляхи для відступу. Це ж магічний світ, тут може бути все, що завгодно. А що? Не дурні ж вони, бачили, як ставляться до мене нагшаси, а значить, будуть готові заради мене на багато чого, якщо просто не вирішать за краще вбити тут усіх. Вже не знаю, які ці вовки у своїй істинній іпостасі, але нагшаси вже точно не ласкаві котики.

Зупинившись біля масивних двостулкових дверей, Цинір лагідно посміхнувся нам з Ларі. Після його посмішки мені реально захотілося вимитися і поплювати через ліве плече, відганяючи нечисть.

– Знаєте, Циніре, – хмикнула я, зупинившись навпроти чоловіка. Відповіддю мені була зацікавлено піднята брова. – У мене на батьківщині кажуть, що немає нікого гіршого за жінок у гніві, адже жінка у гніві страшніша за диявола.

– До чого ви це кажете? – Уточнив чоловік.

– До того, що вам не слід вдавати, що я цікава вам, як жінка, – чесно відповіла я, бути веденою явно не моє. Поки ми йшли, я весь час думала, чого хоче цей чоловік, чого домагається і одна єдина здогадка розставив усе по своїх місцях.

Ватажок вовків явно не дурень, судячи з чіпкого погляду. Влазити в конфлікт з нагшасами він точно не буде, адже це загрожує великими неприємностями, як і брати мене в «заручники», адже це шлях в нікуди. А ось вивести з рівноваги нагшасів, відвести їхню жінку, змусити думати не про справи, а про неї і непомітно виторгувати для себе найкращі умови.

Якби чоловік не довів мене, я зараз кричала б: «Геніально, Ватсоне!», тому що план дійсно хороший. Так, він ризикував і, швидше за все, ризик був би виправданий.

– Ларі… – проворкувала я, подивившись на свого рожевохвостого чоловіка томним поглядом. – Не варто мене чекати, йди до Шанліса і попередь його, що зі мною все добре.

– Сам впорається, – буркнув Ларі, не перейнявшись моїми жіночими чарами.

– Ларі…

– Ні, Світлано. Мені все одно на торгівельні домовленості, – хитнув головою чоловік, криво посміхнувшись, і я зітхнула. І чого, питається, завелася? Захотілося втерти носа перевертню? Скоріше так, чим ні.

– Добре.

Не звертаючи більше уваги на чоловіків, я спокійно відкрила двері і увійшла до справжнього жіночого царства. Жінок, дівчат та навіть маленьких дівчаток було багато. Деякі спокійно розмовляли, деякі кидали один на одного не дуже доброзичливі погляди, але здебільшого атмосфера у цій великій вітальні була затишною. Втім, до того моменту, як я не ввійшла всередину.

Усі присутні напружилися, оцінюючи мене. Ворожості я не помітила, більше було інтересу та здивування.

– Доброго вечора, – посміхнулася я щиро, ще пам'ятаючи свою помилку з шасою Лешшарі. – Ви не проти компанії?

– Проходьте, – кивнула одна з жінок, явно старша за інших. – Мене звуть Улірія.

– Світлана. Приємно познайомитися.

За годину розмов і сміху мій настрій піднявся до помітки «відмінно». Дівчата, явно зрозумівши, що я їм не суперниця, прийняли мене у своє коло без жодних неприємних інцидентів. Ми говорили про все і ні про що. І саме завдяки цим невимушеним балачкам, я змогла дізнатися трохи більше про перевертнів.

Виявилося, поняття «істинності», яке часто вихваляють у книгах, тут досить туманне. Звичайно, перевертні за своєю природою наполовину звірі і їм важливі деякі фактори в майбутній дружині. Дуже важливим для перевертнів був запах, адже якщо природний запах чоловіка буде неприємний жінці, вона не зможе прийняти його. Також важлива сила. На цьому моменті дівчата млосно зітхнули, мало не закочуючи очі. Сила у їхніх колах – це свого роду показник внутрішнього стержня, того, що чоловік зможе захистити свою жінку та їхнє потомство.

Слухаючи плутані розповіді, я тепло посміхалася, все більше переконуючись у тому, що мені тут не місце. Остаточною крапкою, невідомо якою за рахунком, був той факт, що ватажка не одна дружина. На цьому моменті я внутрішньо підібралася, не пропускаючи жодного слова. Ватажок, а він же найсильніший чоловік у їхній зграї, може взяти за дружин кілька жінок, які зможуть подарувати йому здорового та сильного спадкоємця.

Лізти зі своїми «правилами» у чужий монастир я не стала, як і висловлювати свою думку, безперечно нікому не потрібну. Тут такі реалії і їх треба просто прийняти. У нагшасів взагалі багатомужжя і щось я не пам'ятаю, щоб мене це сильно обурило. Звичайно, бути другою або третьою дружиною я б точно не погодилася. Та й, дивлячись на четверту дружину ватажка, я могла тільки поспівчувати їй, адже три попередні дивилися на неї легкою загрозою. Втім, моє співчуття діяло в обидві сторони, і я легко залишила його невисловленим.

– Там, звідки ти, немає багатоженства, – затвердила Улірія.

Ця статна жінка, яка підкорила мене своїми мудрими очима, виявилася мамою ватажка. Думаю, саме завдяки її присутності та похмурим поглядам у цій вітальні була ідеальна дисципліна і дівчата ще не зчепилися.

1 ... 60 61 62 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"