Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Герасим. Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тiлько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий свiт: сама в’язне, а потiм плати.
Роман. Нiчого я не зробив худого. I Мотря не з таких — вона дiвчина чесна.
Герасим. А грошей у неї багато є?
Роман. Де ж вони у неї вiзьмуться? Вона i без грошей до душi менi.
Герасим. До душi, та не до кишенi.
Роман. А ви думаєте, що у Пузирiв поживитесь грiшми? Якраз! Так вiзьмемо, як наш зять взяв у нас: обiщали п’ять тисяч, а пiсля весiлля дали двi пари волiв, десяток овець, пару коней, фургона i двi корови.
Герасим. Обiцянка — цяцянка, а дурневi радiсть.
Роман. Та ще на придачу всi гуртом попобили зятя та й вирядили.
Герасим. А нас хiба не били? Били й нас.
Копач. Цiкаво. I зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
Герасим. Та що його слухать!
Ява XI
Тi ж i Клим.
Клим. А йдiть, хазяїн, дайте коням оброку.
Герасим. Зараз. Iди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (Виходе, за ним Клим.)
Копач. Поспiєш ще збрую вимазать, я тобi поможу, а ти розкажи тим часом, як тут було дiло на весiллi.
Роман. А як було? Так було: зараз сват Iван зчепився з батьком, щоб давали обiщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обiцянка — цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а вiн батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився менi в чуба — саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
Копач. Викрутився?
Роман. Викрутився.
Копач. Молодець запорожець! Ну, i що ж потiм?
Роман. Тим часом у другiм кутку нашi мати зчепилися з свахою Горпиною i розчiпчилися; тут пiдступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матiр i тещу, а дядько Олекса, не розбираючи дiла, по уху його, а вiн дядька… Ну, й пiшло, й пiшло…
Входе Герасим.
Ява XII
Тi ж i Герасим.
Герасим. Чортзна-що слухаєте, хiба ви не бачили, як б’ються?
Копач. Та не в тiм сила. Тут опит получається. От я не знав, як викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю… Вiк живи — вiк учись… Ну… ну?
Роман. Вмiшались всi родичi i пiвдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову — знов зчепились. Отаке-то придане… нарештi, батьковi два зуби вибили…
Герасим. Та брешеш, бо одного; а другий випав сам на третiй день.
Копач. То це прямо страженiє було!
Роман. Атож. Волосся лiтало по хатi, як павутина восени. Доволi того сказать, що як роз’їхалися свати, то в хатi назмiтали волосся на землi цiлу куделю.
Копач. З такої вовни добрi були б рукавицi.
Роман. Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачi.
Копач. I це по-хазяйськи.
Роман. I досi ними вози пiдмазуємо.
Копач. А хто ж битву виграв?
Герасим. Виграв я, бо п’ять тисяч зосталось у калитцi — не дав таки зятевi.
Роман. Отакого й нам Пузирi дадуть приданого, як ми дали за сестрою.
Герасим. Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили… Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.
Копач. Нiякого обману не треба, я на цi дiла майстер… Опит — велiкоє дєло! Висватаєм i дєнєжний договор, вiнову запись зробимо! Оле куто, пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вiв ля Буланже! Так, Никодимович.
Герасим. Та годi вам гиндикiв дражнить, ходiм обiдать.
Копач (бере щупа). Хе-хе-хе! Досадно, що самi не вмiєте.
Герасим. На чорта воно менi здалося.
Копач. Еге, та не забалакаєте!.. Альом!
Герасим. Тьфу! Самi ви Альона!
Копач. Ха-ха-ха! Какая Альона? Же гран апетiт. Альом супе! Ха-ха-ха!
Виходять.
Завiса.
Дiя друга
Ява I
Перед свiтом, в хатi. Копач ходить по хатi, то сiда на лавi.
Копач. Боковенька… Боковенька… Боковенька… Не дає менi. спокою цей предмет… Боковенька, копили, кам’яна фигура… Там грошi, iменно там. Там моя судьба… Копили, оскардами висiченi… сьогодня цiлу нiч снилась кам’яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.
Ява II
Герасим (за коном). Вставайте ж, вставайте! Не мнiться. Чепiга зайшла, пора скотину порать.
Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає — невсипущий.
Входе Герасим.
Герасим. О, i ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я пiднявся. А знаєте, що я придумав?
Герасим. А що?
Копач. Ви б зробили калакольчик у ту хату… Тут вiрьовка над лiжком. От прокинулись, пора вставать — зараз: дзiнь, дзiнь, дзiнь: сам ще лежиш, а там встають.
Герасим. Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всi будуть лежать. (Загляда у дверi.)Чи не поснули знову, щось тихо у тiй хатi? От вам i дзвiнок, i вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!
Копач. Оце саме добра пора копать: не душно, холодком можна Бог знає скiльки викопать. Воно ще рано, тiлько на свiт благословиться.
Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть Богу молиться, то й сонце зiйде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собi губами, аби простоять бiльше без роботи. Вже ж я їм i отченаша даю! Як затоплю, то зараз i на землi. (Одчиня дверi навстіж i стоїть на дверях.)Кажете — рано, вже свiт бiлий, кури пiднiмаються. Так i хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, пора до корів, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопцi, гайда з хати! Тiлько коти в таку пору сидять у хатi на печi, а робiтники та собаки надворi повиннi буть. Це хто вийшов? Клим! Ти що ото несеш пiд пахвою? А йди сюди, я полапаю.
Входе Клим.
Ява III
Тi ж i Клим.
Клим. Що? Хлiба взяв окраєць, поки до обiду, то їсти захочеться.
Герасим. I тобi не грiх? Недiля свята, а ти нi свiт нi зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обiду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хлiб назад. Стара, Параско!
Ява IV
Тi ж i Параска.
Параска (на дверях, з дiйницею в руках). Чого ти гвалтуєш?
Герасим. Що це в тебе за порядки?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко», після закриття браузера.