Читати книгу - "Спогади про Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

чоловіком, виснаженим до краю, з кількома смугами пластиру на обличчі, що перепліталися в химерному візерунку. Коли ми поклали його на підлогу, він перестав стогнати, і ми з першого погляду зрозуміли, що запізнилися. Проте містер Мелас був ще живий, і я, взявшися за нашатир та бренді, менш ніж за годину побачив, як він розплющив очі, й переконався, що рука моя витягла його з тієї похмурої долини, де перетинаються всі людські стежки.

Історія, яку він розповів нам, була проста й підтверджувала всі наші здогади. Його відвідувач, ледве ступивши до кімнати, витяг з рукава кийок і під загрозою негайної й неминучої смерті викрав його вдруге. Цей негідник, що без упину хихотів, немовби зачаровував бідолашного перекладача; навіть зараз, коли Мелас розповідав про це, в нього тремтіли руки й блідніли щоки. Його знову привезли до Бекенгема й примусили перекладати на новому допиті, ще страшнішому за перший: обидва англійці нахвалялися, що вб’ють свого в’язня, якщо він не виконає їхніх вимог. Урешті, побачивши, що його нічим не зламати, вони потягли бідолаху назад до в’язниці, а потім, вилаявши Меласа за його зраду, викриту через оголошення в газетах, ударили його кийком, і він не пам’ятав більше нічого доти, аж поки побачив над собою наші обличчя.

Така була дивовижна пригода з греком-перекладачем, у якій і досі багато що залишилося таємницею. Зв’язавшися з джентльменом, який відповів на оголошення, ми дізналися, що нещасна дівчина походила з заможної грецької родини й приїхала до Англії провідати друзів. У їхньому домі вона зустрілася з молодиком на ім’я Гарольд Латімер, що зовсім заморочив їй голову й намовляв тікати з ним. Друзі, обурившись її вчинком, дали знати про це її братові в Афіни, але на більше не спромоглися. Брат, прибувши до Англії, необачно потрапив до рук Латімера та його спільника на ім’я Вільсон Кемп - людини з ганебним минулим. Ці типи, побачивши, що він перед ними безпорадний, бо не знає мови, тортурами й голодом змушували його перевести на їхнє ім’я все своє й сестрине майно. Вони тримали його в будинку потай від дівчини, обклеївши обличчя пластирем так, щоб вона, випадково побачивши його, не впізнала, що це її брат. Але її пильне око відразу впізнало в ньому брата під час перших відвідин перекладача. Однак бідолашна дівчина й сама стала їхнім в’язнем, бо в будинку не було ніяких слуг, крім візника та його дружини - слухняних знарядь у руках зловмисників. Побачивши, що таємницю їхню розкрито і що в’язень їх не слухається, обидва негідники втекли разом з дівчиною, відмовившись за кілька годин до того від найнятого будинку і встигши, як їм здавалося, помститись обом - і людині, що не скорилася їм, і людині, що виказала їх.

Через кілька місяців після того ми одержали цікаву газетну вирізку з Будапешта. В ній ішлося про загибель двох англійців, що подорожували в товаристві жінки. Обох знайшли заколотими, й угорська поліція вважає, що вони смертельно поранили один одного в сварці. Але Холмс, гадаю, був схильний до іншої думки, бо він і досі певен, що якби комусь пощастило відшукати ту молоду грекиню, то можна було б дізнатися, як вона помстилася за себе й за свого брата.

 

МОРСЬКИЙ ДОГОВІР

 

 

Липень того року, коли я одружився, запам’ятався мені трьома цікавими справами, в яких я мав честь допомагати Шерлоку Холмсу та студіювати його методи. В моїх нотатках вони виступають під заголовками: «Друга пляма», «Морський договір» і «Втомлений капітан». Перша з них пов’язана з такими важливими державними інтересами й стосується стількох найвизначніших родин королівства, що її багато років неможливо було оприлюднити. Проте в жодному іншому розсліді Холмс не зміг так яскраво проявити свій аналітичний метод, який глибоко вразив усіх, хто брав участь у цій справі. Я досі бережу якнайточніший запис розмови, під час якої мій друг розповів про всі подробиці тієї пригоди месьє Дюбюку з паризької поліції та Фріцові фон Вальдбауму, відомому фахівцеві з Данциґа, які доклали чимало зусиль, розплутуючи її другорядні обставини. Але тільки тоді, коли почнеться нове століття, цю історію можна буде вільно переповісти. А поки що я перейду до другої з цих справ - із морським договором, яка свого часу теж мала державну вагу й була позначена кількома подробицями, що надали їй справді унікальних рис.

Ще в шкільні роки я близько заприятелював із хлопцем на ім’я Персі Фелпс, який був майже моїм-ровесником, але випередив мене на два класи. То був чудовий хлопець - він діставав усі шкільні нагороди й за свої успіхи одержав стипендію, яка дозволила йому зробити блискучу кар’єру в Кембриджі. Він мав, як я пам’ятаю, великі родинні зв’язки, і ми ще в школі знали, що брат його матері, лорд Голдгерст,- видатний діяч консервативної партії. Але тоді ця знатна рідня приносила йому мало користі. Навпаки, було дуже весело виваляти його в пилюці на спортивному майданчику або вдарити нижче спини ракеткою. Інша річ, коли Фелпс перейшов до самостійного життя. Десь я чув, ніби завдяки своїм здібностям і впливу дядька він посів добру посаду в міністерстві закордонних справ, але потім він зовсім зник із моїх думок, аж поки я не отримав такий лист:

 

«Брайарбре, Вокінґ.

 

Дорогий Ватсоне!

 

Не маю сумніву, що ви пам’ятаєте «Пуголовка» Фелпса, який навчався в п’ятому класі, коли ви були в третьому. Можливо, ви навіть чули, що завдяки впливу мого дядька я одержав добру посаду в міністерстві закордонних справ і здобув там честь і довіру, аж поки страшне нещастя не обірвало моєї кар’єри.

Нема потреби описувати подробиці тієї жахливої пригоди. Якщо ви відгукнетеся на моє прохання, мені все одно доведеться про все вам розповідати. Я щойно одужав від нервової гарячки, яка тривала дев’ять тижнів. Чи не могли б ви відвідати мене разом з вашим другом містером Холмсом? Я хотів би почути його думку про цю пригоду, хоча фахівці запевняють мене, що більше нічого не можна вдіяти. Будь ласка, приїжджайте з ним якомога скоріш. За такої страшної невідомості кожна хвилина здається мені годиною. Поясніть йому, що коли я не звертався до нього раніше, то не через те, що не ціную його таланту, а тому, що лежав без тями відтоді, як зазнав цього удару. Тепер я знову володію собою,