Читати книгу - "Дівчинка на кулі"

кілограм. Той гарбуз у тата відразу ж забрали: сказали, на виставку. Але загалом — хто його знає!.. Голова сільради, парторг, зоотехнік і завфермою так само щомісяця запевняли телятниць, що нібито везуть на виставку найкращого бичка чи свинку, а насправді складали акт про загибель тварини, різали її й ділилися м’ясом.

Мотоцикл став незамінною в нашім господарстві річчю, але була одна проблема: тато повертався з роботи здебільшого тоді, коли надворі вже темніло, і мама постійно нарікала, що збір урожаю мусять завжди відкладати на суботу, — а тут, як на зло, кожної суботи ллють дощі! Щоб уникнути її докорів, тато навчив керувати мотоциклом мене. Лише щоразу наголошував, щоб я їхала на найменшій швидкості й тільки глухими сільськими дорогами, бо як міліція побачить — буде лихо. Я сумлінно дотримувалася татових пересторог. Приходила зі школи, сідала на «залізного коня» і мчала на наш далекий город, де вже від самого ранку порядкували мама й хресна. Врожай перекочовував у коляску, і я везла його додому, а звідти знову — гайда на город, по нову порцію буряків чи картоплі!

Того дня я чомусь їхала мотоциклом разом із мамою. Мама дуже боялася, тому щосили трималася за мене. Якраз настали сонячні дні після затяжних дощів. На шляху перед нами яскраво виблискували величезні калабані, й треба було весь час маневрувати, щоб ненароком не гехнути колесом в одну із них. Коли ми потихеньку доїхали мало не до гостинця, я побачила попереду Стару Каргу, що дефілювала в новеньких перламутрових ґумових чобітках вузькою, вже підсохлою стежкою поміж ямою із брудною водою на дорозі й порослим травою окіпчиком. Особливо блискучі, аж райдужні від переливів барв перламутрові чоботи в той час лише стали криком моди. Вони були значно дорожчі від звичайних ґумаків, і в школі ними хизувалася тільки Ірина Володимирівна. На вчительці сяяла теж перламутрова курточка кремового кольору, а на голові стирчала висока світло-оранжева супермодняцька перука. Увесь цей барвистий і фасонистий несмак чомусь мене раптом страшенно розізлив, і я вирішила налякати нашу сільську «стилягу», а якщо вдасться, то й добряче обхляпати грязюкою. Та коли спрямувала мотоцикл праворуч, колесо під коляскою ковзнуло аж по стінці калабані. Карга з диким неприродним криком відскочила у порослий травою окіп, але послизнулася — й зі всього розгону сіла просто у воду, щоправда, значно чистішу (бо відстояну), ніж у калюжах на дорозі, болото в яких місили кожен трактор і кожна машина, що проїжджали тут по кілька разів на день. Пам’ятаю, як тільки блиснули вчительчині ноги — та ще, прости Господи, сліпучо засвітилися діряві труси з рясними зборками мало не коло самих колін.

Першу частину свого задуму я виконала блискуче! Але того, що сталося далі, я й очікувати не могла, бо, ковзнувши стінкою ями, колесо з коляскою піднялося над дорогою. Хитка рівновага втратилася, мотоцикл перекинувся — і ми з мамою опинилися на самому дні ями з водою. На щастя, маму ніде навіть не дряпнуло, зате мені добряче потовкло ребра, й вони десь із півроку неприємно боліли, навіть уночі нили, а дихати було боляче ввесь час. Це стало для мене доброю наукою, що Бог не любить помсти і що мститися не можна навіть лютому ворогові.

Після аварії в калабані тато ще довго не дозволяв мені навіть наближатися до мотоцикла, але навесні мусив змиритися з тим, що кому, як не мені, доведеться возити насінну картоплю в поле. Я любила мотоцикл, але ненавиділа коляску, що не заважала їздити лише тоді, коли була повна. Порожня ж норовила піднятися над землею разом з колесом, а я вже добре знала, який акробатичний трюк відбувається після цього. Тож ні додати швидкості, ні фраєрнутися перед сільськими однолітками проклятуща коляска мені не давала.

Врешті-решт, мотоцикл визначив мою долю й з одруженням. Худий-худющий Святослав, так собі й розумом, і вродою, купив голубенький «Іж-Юпітер». І коли запропонував мені на ньому поганяти, я закохалася не у власника диво-мотоцикла, а в чудову, легку в управлінні, красиву двоколісну машину. Це був не мотоцикл, а орел! Саме за нього, а не за цибатого сільського хлопця, я й заміж вийшла, тільки то сталося ще не скоро…

Та й тоді, у восьмому класі, татів мотоцикл мені був потрібен не лише для городу. Я вперше закохалася, хоч сама собі в цьому не призналася б навіть під загрозою смерті. Зрештою, хіба то була любов? Справжнє кохання приходить після тридцяти, а то й сорока літ. А в ранній юності — лише захоплення, раптовий гормональний сплеск. Моя подруга-сексопатолог каже, що в юних особин гормони в сотню разів перевищують норму дорослих людей. Та мені мало в це віриться. Ми ж у пору своєї романтичної юності не накидалися одне на одного, як саранча чи колорадські жуки! А те, що нині підлітки вступають у статеве життя дуже рано, спричинилося не гормонами, а телевізором: на екрані двоє тільки-но познайомилися — й одразу в ліжко! Таж навіть бродячі пси кілька днів один до одного придивляються, потому граються, принюхуються, й аж тоді злягаються.

Зрештою, я ж про себе, а не про сучасних підлітків і нічийних псів. Об’єктом мого зачарування став Місько — отой самий колишній пастушок, що мав густі й довгі вії, як і в його теляти.

Місько добре вчився, тож ми з ним час від часу зустрічалися на районних шкільних олімпіадах, навіть пробували переписуватися, — але що можна писати в листі, який запросто розпечатає і прочитає якщо не його, то вже точно моя мама? До нашого нового й великого клубу родичі Міська не пускали, хоч сюди частенько приходили парубки з його села. Не пускали й у місцевий клуб — маленький, старенький, дерев’яний, збудований після війни із реквізованих радянською владою в заможних селян та розібраних на будівельний матеріал стодол і стаєнь. Місько дуже комплексував, що нікуди вечорами не ходить, навіть жалівся мені, але якось змінити ситуацію йому бракувало мужності.

Та несамовито запахли буйні черемхи, вкрилися білопінним цвітом сливки, вишні й черешні, забіліли, як молоко, садки. Дочекавшись, коли тато сказав мамі, що везе Генерала у Львів, тому буде ночувати у військовій частині, я цілий вечір відкручувала коляску від мотоцикла. Ця робота мені давалася надзвичайно тяжко. Ох, бачила б це мама!.. Та вдома була лише спаралізована бабуся.