read-books.club » Детективи » П'ять життів доктора Гундлаха 📚 - Українською

Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

206
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "П'ять життів доктора Гундлаха" автора Вольфганг Шрайєр. Жанр книги: Детективи / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 60 61 62 ... 100
Перейти на сторінку:
граніту» і «скарбом португальської душі». Фінансована підприємцями, що називають себе «друзями командос», та гвардія служила досі для придушення бунтівних робітників. Жоден журналіст не наважувався критикувати акції тих головорізів.

Згадавши про свою батьківщину, Гладіс подумала, що зараз, мабуть, і тут не краще. За останні сім років після квітневої революції 1974 року Португалія різко скочувалась вправо. Прем'єр зганяв селян з усуспільнених земель, збирався запровадити 55-годинний робочий тиждень — на таке навіть сам Салазар не наважувався, — а після виборів планував навіть змінити конституцію і перевести банки й страхові компанії в приватний сектор, повернути їх колишнім власникам… Гундлах розумів, що цей вітер справа дме також і їм в обличчя. До того ж для них він був ще дошкульнішим. Але того, що сталось, ні чекати, ні передбачити аж ніяк не можна було. Буквально за п'ятнадцять хвилин до їх приземлення в аеропорту «Портела де Сакавем» на північній околиці Лісабона літак Са Карнейру, що гасав у передвиборній гарячці по країні, розбився! Загибель прем'єр-міністра — це вибух такої сили, який заглушив усі інші.

Таксі довезло їх до готелю «Дипломатіко» на вулиці Кастільйо. Комфорт повний, а ціна за номер зовсім невисока, через інфляцію в Португалії один ескудо йде за два центи. Ще з Мадріда Гундлах домовився по телефону про кілька ділових зустрічей, але коли набрав номери, плани його розладнались. Всі абоненти просторікувато вибачались, обіцяючи повернутись до цієї розмови наступного тижня, і навіть «Републіка», газета соціалістів, перенесла день зустрічі: що поробиш — вибори президента і сенсаційна смерть прем'єра, отже, їхній приїзд залишається ніким не поміченим. Кого цікавлять зараз події в далекій маленькій країні? Кожний сьомий португалець без роботи, інфляція мчить галопом, вони потрапили в одну з найбідніших європейських країн, заклопотану власним лихом, в найнесприятливіший момент. Кого вони розраховували привернути на свій бік і на що, власне, вони сподівались?

Гладіс наполягала на негайному від'їзді, її настрій зовсім зіпсувався. А Гундлах радив зробити перепочинок, а не гасати сторч головою з країни в країну! Повітря тут м'якіше ніж в Мадріді. Вони прогулювались по парку Едуарда VII, піднялись до колонади, спорудженої з дивовижною помпезністю в епоху Салазара. Внизу під ними прямо до центру міста простягся поміж пагорбами фешенебельний бульвар Свободи. Гундлах знав, що на одному з пагорбів ліворуч в затишному будинку, спорудженому в стилі барокко, з круглими вікнами на верхньому поверсі міститься посольство Федеративної Республіки Німеччини. Кілька років тому Гундлах був там з директором Люппом. Консервативні дипломати, щоб залишитись у грі, вдавали з себе поборників прогресу, дозволяючи прогресивним митцям працювати на ниві культурного обміну, але замовлення від Рейнського будівельного концерну не прийняли… Тоді цей крок здавався Гундлаху досить хитрим, а тепер він вважав його підступним.

— А он там, — запитала Гладіс, — що це, Африка?

Гундлах дивився, усміхаючись, на її відкрите обличчя: в ньому як у люстерку віддзеркалювався кожен порух її душі. Гладіс розсмішила його, переплутавши гирло Тежу з Гібралтарською протокою. Але він був радий, що нові враження покращують її самопочуття. Він зупинив таксі, щоб повезти її по місту, познайомити з площами і пам'ятниками Лісабона (сам він бував тут не раз), зайти в собор святого Георгія, що височів над провулками старих кварталів, подивитись на Белемську вежу з її мавританськими колонами й балкончиками в індійському стилі. Але пішов дрібний набридливий дощ, Лісабон якось відразу втратив свої барви, і лише в музеї Гульбепкяиа Гуидлахові вдалося розвеселити Гладіс. Їй сподобалась вже сама будівля музею — скло й бетон, а всередині — заповіт нафтового мільярдера на знак його вдячності Португалії за притулок і помірні податки. Розглядаючи шедеври мистецтва, Гладіс соромливо усміхнулась і призналась, що в юності мріяла стати художницею. Один друг їхньої родини давав їй уроки і по-батьківськи підтримував.

Добре проголодавшись в музеї, вони пішли в кав'ярню на вулиці Россіу. Там Гладіс продовжувала розповідати про себе. Вона була членом католицької спілки студентів, яка на початку сімдесятих років прагнула об'єднати в своїх лавах, крім студентської молоді, також і робітників та селян, де б вони навчались розуміти, що відбувається з ними і з їхньою країною. По-іншому, ніж всілякі прихильники реформ з середніх класів, знала вона обличчя тих, для кого спочатку хотіла будувати житла, а потім присвятити їм все своє життя. Злидні, які вона бачила на власні очі, розвинули в неї почуття приналежності до народу і ненависті до системи, яка породжує такі умови життя. Боротись в рядах Опору вона почала тоді, коли хунта, чинячи масові вбивства, пішла в наступ проти народу. Гундлах розумів її. Його самого зухвале вбивство студента Бенно Онезорга 2 червня 1967 року біля оперного театру в Західному Берліні спонукало до участі у вуличних боях, в роботі напівлегальних лівих організацій. До підпілля, продовжувала Гладіс, їй залишався тоді лише один крок, за який вона тоді заплатила, як і кожен, дорогою ціною. Вона втратила свого чоловіка, інші залишали у батьків або в друзів своїх дітей і лише іноді зустрічалися з ними таємно, хоч це було й дуже небезпечно. Розлучаючись з дітьми, вони прощалися з ними, і партизанський табір ставав їх сім'єю. З емансипацією жінки це не має нічого спільного, підпілля вимагає скоріш чоловічих достоїнств, таких як мужність, витримка, організаторський талант. А оскільки дівчата з дитинства не граються зброєю, то в партизанах їм вдвічі важче.

Після устриць і крабів їм подали на стіл дуже смачну каракатицю. Гундлах підливав Гладіс вина. Відчував, що вони тепер були ближчими одне до одного. Вино впливало на нього сильніше, ніж на Гладіс. Вже після третьої склянки він через силу стримував себе, борючись проти впливу її чар, а вона, весь час говорячи про щось стороннє, трималась на пристойній відстані від нього. Коли він признався, що колись був учасником лівого руху, співробітничав у газеті, Гладіс здивувалась. На її обличчі з'явилася спантеличена посмішка.

— Ваша газета збанкрутувала, і ви поміняли свої погляди? — запитала вона з іронією. — Здалися, пристосувались? Як же так? А що ж тоді робити нам у нашій ситуації?

Він спробував виправдатись:

— В порівнянні з Сальвадором ми живемо ніби у ваті. Або в тюремній камері, стіни якої оббиті гумою. Але удар шматком металу в спину змусив мене опам'ятатись. Та частково й ви, Гладіс…

Вона метнула на Гундлаха погляд, від

1 ... 60 61 62 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ять життів доктора Гундлаха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П'ять життів доктора Гундлаха"