Читати книгу - "Химери Дикого поля"

Так, як я, думали й інші слуги. Бо за паничами побіг лише я, а інші, у тому числі і Сашко, втекли до лісу. Ми ж вибігли з кущів. До Застави залишалося кількасот метрів дороги голим полем. Паничі завжди слідкували, щоб до їх фортець підходи були відкриті і ворог не міг підійти непоміченим. Добре, але тепер якби нападники пробігли через вузьку смугу лісу, вони б посікли нас. Непийпиво, мабуть, це розумів, бо припустився не прямо до Застави, а тримаючись кущів. Щоб трохи обійти. Понамка побігла за ним, а я останнім. Вони бігли дуже швидко, я набагато відстав, у голові почало гупати. Я почув крики на стінах Застави. Там вже почули постріли, зрозуміли, що відбувається щось не те. Ми бігли, коли Непийпиво почав валувати. Він вибіг з кущів, ми за ним, почули тупіт копит. Поки ми вибігли, дивилися вже у хвіст загону з паничів та джур, який помчав до пристані. Звідки ще паничі?

– Назад! Назад! – кричав Непийпиво своїм громоподібним голосом, але його не почули, загін пірнув у смугу лісу, яка відгороджувала Заставу від ріки. Потім пролунали постріли, чергова злива пострілів. Непийпиво кинувся до пристані сам, але Понамка перечепила його ногою і повалила на землю.

– Туди не можна, вони вб’ють нас! – верещала моя панна.

Непийпиво легко відштовхнув Понамку, він був дуже сильний. Ричав, наче поранений звір.

– Ми мусимо помститися їм! Вбити! Інакше вони знищать всю Січ! – верещала Понамка, коли Непийпиво знову кинувся до пристані. Він зробив кілька кроків і зупинився. Важко дихав. З боку пристані лунали вже поодинокі постріли та крики. Потім тиша.

– До фортеці! – закричав Непийпиво.

Ми знову побігли. Я задихався, треба було зупинитися, але смерть позаду гонить краще за батіг. Ось ми вже підбігли до мосту. Брама була зачинена.

– Отвєрсті браму! – закричав Непийпиво. – Розказую! – він почав гупати по воротах. Тиша.

– Був розказ… – почувся голос якогось слуги, що хотів щось пояснити.

– Я – Непийпиво, кажу отвєрсті! – заревів панич та так, що браму нам таки відчинили. Ми забігли всередину. – Хто живився з паничів та джур?

– Нікого, пане!

Я побачив у дворі Застави валку возів. Ось звідки узялися нові паничі, мабуть, прибули з сусіднього куреня.

– Розпрягти вози і забити ними браму! Валчити яро! Поратовання пристить! Коли хтось угонзнути спробує, вабоєний буде! – закричав Непийпиво, а сам кинувся до башти. Двері до неї виявилися зачинені. Наказав зламати їх. Слуги не наважувалися, тоді Непийпиво вихопив шаблю, і двері зламали. Ми забігли всередину. Побігли сходами кудись нагору. Ще якісь двері, незачинені. З подивом побачив за ними рацію. Непийпиво вміло вийшов в ефір і повідомив про напад на Заставу.

– Куреням Деркача, Соломахи, Горба та Білика надіслати поратовання! Узяти мушкети! – кричав Непийпиво.

Йому відповіли всі чотири курені.

– Варуйте! Чужинці можуть Заставу виняти! Не валчіть одразу, а під’їдьте, роззирайтеся! Слава Ісусу Кривавому!

Непийпиво кинув рацію і побіг. Тепер вниз, у підвали. Там самотужки виламав двері великою сокирою. За дверима були ящики. Ящики зі зброєю! Сучасною зброєю! Непийпиво сокирою відчинив їх. Дістав автомати. Один дав Понамці, другий узяв собі. Схопив кілька ріжків з набоями. Я ж одразу помітив довгий ящик. Досить багато часу на волі я провів, граючи в різноманітні комп’ютерні ігри, то здогадався, що це може бути. Відчинив ящик. І дійсно там була СГД – снайперська гвинтівка Драгунова.

– Мушкети іно для паничів! – гримнув на мене Непийпиво, коли помітив гвинтівку у моїх руках.

– Тобі потрібно відбити напад чи ні? – роздратувалася цій догматичності Понамка.

– Слугам зась! – наполягав Непийпиво.

– Надзвичайна ситуація! Я беру відповідальність на себе! – Понамка була збуджена та рішуча.

– Нехай! – Непийпиво дуже зло подивився на мене, але погодився.

Я нагріб у кишені набої для гвинтівки, потім ще пістолет на випадок ближнього бою і пару гранат. Ми вибігли з башти на стіни. Побачили, що нападники вже вийшли з лісу і прямують до Застави. Неквапливо ідуть дорогою, тримаючи зброю напоготові. – Всім присісти! – наказав Непийпиво слугам, що збіглися на стіни з кинджалами та списами. Були перелякані.

– І що далі? – спитала Понамка.

– Будемо бити зі стін, – сказав Непийпиво. Я закрутив головою. Суперечити паничу не хотів, але й погоджуватися з такою дурістю не міг.

– На стінах нас перестріляють, як зайців. У них же можуть бути гранатомети, – зашепотів Понамці.

Ми сиділи на стіні, виглядали між зубців.

– Що пропонуєш? – спитала вона.

– Вийти з фортеці, залягти у кущах навпроти воріт. Коли бандити підійдуть, перестріляти їх там.

– Покинути фортецю?

– Ворота заблоковані, стіни високі. Фортеця встоїть, а ми зможемо вдарити в спину. Вони цього не чекають.

– Хороший план, – Понамка кивнула і пересунулася до Непийпива. Зашепотіла йому на вухо.

– Полишити фортецю? – скрикнув він. Понамка щось шепотіла далі. Непийпиво підозріло подивився на мене. – Се він таке позмишлив?

– Він, – не стала брехати Понамка. – Але він знає цю справу. Це він запропонував підпалити траву, коли ми билися з дикими.

– Сей? – Непийпиво здивовано подивився на мене, як дивився б я на песика, що забалакав зі мною по-людськи.

– Сей. Крася знається на цьому, і його план дуже хороший. А на стінах нас перестріляють.

Непийпиво замислився, потім виглянув, подивився на дорогу, кущі, де я запропонував залягти, оцінив мою пропозицію.

– Ну добре, напрод!

Ми відступили зі стін. Слугам Непийпиво наказав тримати браму. Прохід у ній був вже забитий возами, навіть якщо знести ворота, то не пройдеш. Я думав, що ми будемо спускатися зі стін на мотузках, але побігли до башти. Виявилося, що з Застави вів підземний хід. Навіть кілька, вони розходилися у різні боки. Ми побігли по одному, куди повів Непийпиво. Вийшли вже у лісі, відчинивши зсередини важкі двері, присипані торішнім листям. Я швидко обрав позицію, щоби було добре видно підхід до брами. Заліг з гвинтівкою. В мене було більше сотні набоїв. Мусило вистачити.

– Пане, – звернувся я до Понамки, бо Непийпиво був поруч і я мусив дотримуватися субординації.

– Що, Красю?

– Треба, щоб нападники не зайшли нам в тил. Якби ви удвох прикривали мене.

– Я буду слугу забороняти? – роздратувався Непийпиво.

– Він буде забороняти нас, а ми приймемо бій у лісі. Ходімо, – Понамка вміла знаходити потрібні формулювання. Вони побігли до лісу.

Я лежав. Озирнувся навколо. Трохи хвилювався, але знав, що робити, бо пройшов через сотні боїв, нехай і в комп’ютері. Завжди обирав снайперську гвинтівку. І вражав ворога здалеку. То знав тактику і стратегію такого бою. Коли почнеться стрілянина,